29-річний майор Степан Тарабалка пілотував літак МіГ-29. Під час запеклого повітряного бою з російськими загарбниками загинув. Ще в дитинстві він вирішив, що хоче стати льотчиком-винищувачем. І наполегливо йшов до своєї мрії.
Степан Тарабалка народився у селі Королівка Івано-Франківської області. “Син з’явився на світ 9 січня — у день, коли вшановують пам’ять великомученика Степана. Він сам обрав ім’я для себе”, — каже Наталія Тарабалка, мама. Й розповідає, що в садочок та школу її син ходив у сусіднє з Королівкою село — Корнич, де є тактичний аеродром (на світанку 24 лютого цей аеродром на Коломийщині зазнав ракетного удару від російських окупантів).
“Степан з дитинства бачив багато літаків у небі, спостерігав за навчаннями десантників, — каже Наталія Тарабалка. — І мріяв, що колись сам пілотуватиме літак”.
Степан також навчався у музичній школі грати на трубі. Мама переконувала сина здобувати професію військового диригента.
“Я усвідомлювала, наскільки професія льотчика небезпечна… Ми зі Степаном через різні погляди на його майбутнє три дні не розмовляли, — згадує мама. — Та син сказав, що він або навчатиметься на льотчика, або не буде вступати взагалі. Тож ми поїхали на “день відкритих дверей” у Харківський національний університет Повітряних сил імені І. Кожедуба…
У день вступу я молилася за сина на лавці біля університету. Іншої підтримки, окрім Божої, у нас не було. Він пройшов конкурс — і став на крок ближче до своєї мрії”.
Під час навчання у Харкові Степан познайомився із своєю майбутньою дружиною — Оленою. Вона навчалася у медичному університеті. “Коли вирішили одружитися, то Стьопа приїхав з Оленою, аби ми познайомились, — пригадує пані Наталія. — Пам’ятаю, майбутня невістка боялася до нас їхати — думала, що тут усі злі “бандерівці”. Проте цей страх швидко розвіявся, знайомство пройшло дуже добре”.
Закінчивши виш, Степан відправився служити за направленням у військову частину за місцем проживання — в Івано-Франківську область.
“Ми були з чоловіком на заробітках у Португалії, а син в Україні відпрацьовував навички пілотування, — розповідає мама Героя. — Про роботу сина я мало знала. Степан не хотів, щоб я хвилювалася. Казав лише: “Мамо, все добре”. А я завжди говорила: “Дитино, ти — мої крила до Бога”.
Про роботу сина я мало знала. Степан не хотів, щоб я хвилювалася. Казав лише: “Мамо, все добре”.
…У Степана Тарабалки залишилися, окрім батька та матері, дружина Олена і 8-річний син Ярослав. Рідні не можуть змиритися з втратою.
“Для мене Степан дотепер живий. Він був і залишається найсвітлішим ангелом, — каже мама Героя. — Мені здається, що війна закінчиться, і син повернеться. Знаю, це ілюзія, але ми з чоловіком так віримо в це…”
За захист повітряного простору, доблесть і відвагу майорові Степану Тарабалці присвоєно звання “Герой України” (посмертно). Також він удостоєний ордена “Золота Зірка” (посмертно).