Моя донька залишилась в Ухані… Моя дівчинка 12 лютого вже чекала евакуаціі і зібрала речі…Але, після чергового відкладеного польту і висловів співвітчизників “нехай там сидять і не розносять заразу” розпакувала чемодан. “Мамуль, я не знаю, що страшніше- коронавірус чи те, як нас можуть прийняти на Батьківщині”. Моє дитя, якій лише має виповнитися 20 років, відчула те, що учора трапилося у Санжарах. Ми плакали в один час на відстані 10000 км. А сьогодні я дізналась, що люди, з якими щодня віталася, підтримали акцію протесту в Санжарах. Я хочу заспокоіти всіх давньою народною приказкою: ” якщо доля згоріти у вогні, то у воді не втопишся”. А людяність має залишатися в серці за будь- яких обставин. Ми всі ходимо під Богом. Хай Бог оберігає вас і ваших дітей, онуків, наповнює серця добром і розумінням. А моя донечка, моя пташечка сумує за рідними місцями і всім шле щирі вітання.