Двері відчинив ключем. Наташка не почула, напевно тому, що приймала душ, і я вирішив посилити сюрприз, почав потихеньку знімати взуття.
– Васько, ти все доїв? – пролунало з ванни, і я напружився, бо ім’я у мене – Сергій, а їсти я ще й не починав. Незручно приймати їжу, стоячи на одній нозі, а з другої знімаючи черевик. – Почекай, я вже закінчую, вийду, підкладу ще, – лунало з-за прочинених двері ванної кімнати.
Я став багряним, а в голові почало щось потріскувати. – а ось і роги прокльовуються! – вирішив я. І вже продумував план помсти зрадниці. Думка: «А я ж її любив» була останньою краплею, і я рвонув вперед.
[easy_ad_inject_2]
– Сергію, Сергію, ти чого?! Вибач, невинна я! – кричала Натаха, вдаривши мене дверима ванної, а її вирячені очі були злякані. Вона звивалася, як спіймана змія.
– Невинувата!? Ти мені роги наставила! – заревів я, на власні очі відчуваючи як цей ріг росте.
– Ти сам, ти сам винен! – Звідки я знала, що ти прийшов?! Ти ж сам, сам об двері вдарився, коли я їх відкрила! Куди ти мчав, як скажений! – Натаха вже ридала.
– Хто він?! – грізно запитав я, намагаючись піднятися з підлоги, – хто він!? Я вас обох закопаю!
[easy_ad_inject_4]
– Хто він? Ти про кого? – в очах Натахи промайнув щирий подив.
– Хто там на кухні?! – зробив я ще одну спробу встати, але мабуть удар об двері ванної кімнати був дуже сильний, в голові каламутніло все, а зростаючий ріг починав закривати огляд.
– Хто такий, Васька!? – повторив я запитання.
– Так ось він, – Натаха кивнула в бік кухні, де на порозі тулився невеликий сіренький клубочок, періодично нявкаючи і дивиться на нашу перепалку, – Ленка подарувала.
Я ще раз помацав ріг і зрозумів, що іноді ми наставляємо їх собі самі.