У 37-річної Ріони Келлі після інсульту в березні 2015 року виявилася паралізованою ліва половина тіла. Лікарі говорили, що вона ніколи не зможе встати з інвалідного візка.
А через п’ять днів після інсульту чоловік Ріони, з яким вони прожили разом 14 років, пішов від неї і почав шлюборозлучний процес. Жінка була в розпачі.
Але два роки по тому життя знову повернулася до неї обличчям: Ріона встала на ноги і дивиться в майбутнє впевнено разом зі своїм новим обранцем — 35-річним тренером, колишнім професійним регбістом Кітом Мейсоном.
Сьогодні Риона Келлі з оптимізмом заявляє:
«Озираючись назад, я розумію: те, що зі мною сталося, було кращим, на що я могла сподіватися. Після інсульту мені довелося зіткнутися не тільки з паралічем, а й з тим, що мій партнер, з яким я прожила 14 років, кинув мене. Я залишилася зовсім одна».
Спочатку жінка була в розпачі. Однак вона вирішила боротися за життя, і результати не забарилися з’явитися.
Через два місяці після інсульту, завдяки постійним тренуванням, вона зуміла самостійно встати на ноги.
А незабаром її особистий тренер Кіт Мейсон, за підтримки якого вона зробила перші кроки, став їй більше, ніж тренер: пара вирішила зв’язати своє життя.
Тепер Ріона самостійно пересувається по будинку, використовуючи милиці лише для виходу на вулицю, а інвалідний візок — для дальніх поїздок.
Разом з Кітом вони виховують п’ятьох дітей: 16-річну Леанру, 11-річного Калебу, 9-річну Ізабеллу, 5-річного Логана, а також 5-річну каланамі — дочка Кіта.
Ріона каже:
«Через п’ять днів після інсульту лікарі сказали мені, що відновлення в найкращому випадку займе у мене від півроку до року. У той час я хотіла здатися, але я знала, що повинна бути сильною заради дітей.
Коли я зробила перші кроки, це було справжнє диво. Тоді ж я написала на своїй сторінці в Фейсбуці, що шукаю персонального тренера, який допоможе мені відновитися, і друзі порадили мені зв’язатися з Кітом.
Після того, як ми з Кітом закінчили курс, ми продовжили спілкуватися. Він регулярно цікавився, як у мене йдуть справи. З того часу і почалися наші відносини.
Ми разом вже 11 місяців, дітям він подобається, і тепер я нарешті відчуваю, що живу життям, на яке заслуговую».
Приємно, що в житті теж бувають історії зі щасливим кінцем! Чи згодні?