Зняли ми з моїм хлопцем кімнату у бабусі. Живемо у неї вже восьмий місяць.
Холодильник у нас з нею спільний, і її полиці завжди були порожні. Незмінне одне — каструля з вівсянкою на воді. Мило — тільки господарське, масло — тільки дешеве, з запахом. Взуття в коридорі — латане-перелатане. Квартира так і кричала про бідність.
В душу до нас господиня не лізла, все на промисли ходила з ранку до вечора — банки збирала, оголошення клеїла. По неділях у бабусі було свято — гнилих фруктів з ринку.
Мені до сліз було шкода сусідку. А коли до неї з’явилася гостя, я ридала від несправедливості.
[easy_ad_inject_2]
— Гроші приготувала? — запитала жінка років 45, яка відкрила двері своїм ключем.
— Так, дочко. Ось, візьми. — заметушилася наша господиня.
— Мало. Ну добре, підійде. Доньку завтра приведу, заслужила.
— А це чий одяг висить? Гості у тебе?
— Я кімнату здала, жити треба на щось, я ж пенсію тобі віддаю. — почала виправдовуватися пенсіонерка.
— А-ну, піду гляну, що за мешканці у тебе такі. Мабуть, шахраї. — жінка відчинила двері до нас в кімнату.
— Ну, і хто тут у нас?
Настільки безцеремонне вламування на чесно оплачену територію, я сприйняла в штики:
— Жінко, двері закрийте з того боку!
— А ти хто така, щоб командувати? Я — тут господиня! Платити тепер мені будеш, ось мій номер телефону, а ось — номер карти. — жінка прямо у взутті пройшла в кімнату і поклала на стіл 2 папірці. — І давай без затримок, а то виселю! За оренду давно платила?
— Дочко, залиш її, будь ласка. Я з оренди борг за світло заплатила, а то відключити погpoжували. А як я без світла-то? — мало не плакала моя квартирна хазяйка.
[easy_ad_inject_1]
— Більше не бери оренду, нехай мені пересилає. Все, я пішла. Завтра. як і обіцяла, дочку приведу. І давай, не грайся мені тут!
Жінка пішла, а господиня сіла на стільчик в коридорі і розплакалася. Я підійшла до бабусі, обняла її і почала заспокоювати:
— Ну не плачте, все добре буде. А давайте я Вас чаєм напою!
Чаю у сусідки я ніколи не бачила — вона заварювала собі листочки малини і смородини, які гронами висіли на кухні.
Старенька взяла кухоль і почала розповідати:
Одна дочку ростила, чоловік-то мій безвісти пропав — вийшов з дому і не повернувся. Душу вклала, останнє віддавала. Балуваною виросла, наречених все перебирала. Тільки в 35 знайшла чоловіка собі, так внучку мені наpoдила. Тільки чоловік у неї — скупий і жадібний, і краплі води в дощ не допросишся. Ось і почала я їм з онукою допомагати.
А потім, непомітно для мене, добровільна допомога перетворилася в зобов’язання. Пенсію забирає, не даю — внучку не бачу. Думала, кімнату здам, хоч їсти буду, їй і ці крихти подавай. Кого я виростила? Де упустила?
Августина Павлівна обливалася сльозами, забувши про чай. Шкода її було до сліз.
— А тепер вона мене все переселити хоче — квартиру мою продати, та на околицю в однокімнатну викинути. А то, дивись, і на вулиці залишить. Розмови такі починає, поки — на кшталт замислюється. А як її клюне — знову онукою шантажувати почне. І продам я квартиру, як миленька продам, аби скарб мій бачити.
[easy_ad_inject_1]
Коли мій хлопець прийшов з інституту — він вчиться на 4 курсі на юриста, я у нього поцікавилася, що можна зробити? Як допомогти старенькій?
Ми обійшли сусідів, хто чув крики дочки Августини Павлівни про вимогу грошей, поговорили з ними і покликали свідками до суду. З самою господинею ми сходили і написали заяву про визначення порядку спілкування внучки з бабусею.
Хлопець порадив бабусі взяти довідки від нapколога та психiaтра, для суду, а то не відомо що там дочка її говорити буде.
Справу ми виграли — тепер Августина Павлівна бачиться з онукою на законних підставах, раз в 2 тижні по три години. Пенсію у неї більше не вимагають — шантажувати нічим. Господиня почала їсти м’ясо, нормальні фрукти стали частим гостем у неї на столі. А ще ми допомагаємо їй робити ремонт. Не капітальний, звичайно, але подекуди підфарбувати і змінити 30-річні шпалери ми в змозі.
На знак подяки за допомогу, Августина Павлівна відмовляється брати у нас гроші за кімнату. Але ми все одно їй їх віддаємо, мало не силою.
Хіба можна так з власною матір’ю? Забирати і без того крихітну пенсію, не хвилюючись про те, чим буде харчуватися жінка, яка її наpoдила і виростила? Кричуща невдячність по відношенню до матусі.