— Чудовий молодий чоловік. Це вже не мій маленький хлопчик, а справжній молодий чоловік.
Зачекайте! Секундочку! Мені потрібно звикнутися з цією думкою. Потрібен час, щоб сказати остаточне «прощавай».
Я вже робила це багато разів. Свого часу я відпустила безпорадне немовля, яке поміщалося буквально на долоньках, відпустила широко усміхненого хлопчика, який постійно ходив в костюмі пірата і тягав з собою свої улюблені іграшки. Я відпустила школяра, який мав нескінченну пристрасть до досліджень, постійно десь пропадав і доводив мене ледве не до серцевих нападів. Я любила кожен етап його дитинства і свого материнства. Але кожен раз, смакуючи наступні етапи, я одночасно тужила за минулим.
Зовсім недавно я молилася, щоб він ще трохи побув дитиною. Мені було просто необхідно, щоб ця маленька людина ще трохи побула маленькою. Але незабаром він неминуче перейшов на наступну стадію. Він виріс. І я виросла разом з ним, тому що у мене не було вибору: тут або ростеш разом, або опиняєшся за бортом.
Мене не може не радувати те, яким чудовим хлопцем він стає. У ньому відбуваються глобальні зміни. Його зріст змінюється щотижня, голос стає все нижчим і нижчим, а вже який стався переворот в мисленні! Боже мій, ми навіть почали обговорювати на рівних політику, і він явно знає, про що говорить. Він росте, рухається вперед, прагне розкрити свій потенціал. Таке життя …
Думаю, я завжди буду сумувати за тим усміхненим милим хлопчиком, за його божевільними ідеями, іграми в машинки. Уявне прощання з кожним етапом дозволяє мені усвідомити не тільки свою втрату, але і те, що я отримую натомість. Мій хлопчик росте, і це чудове видовище: попереду у нас ще багато пригод.
Мені пощастило, що він все ще вважає мене крутою, або як мінімум прикидається, що вважає так. Він до сих пір хоче проводити зі мною час, але, звичайно, все частіше гуляє з друзями. Головне, що він ніколи не нехтує тим, щоб поцілувати мене на прощання або сказати «я люблю тебе», навіть якщо поруч є хтось ще. Його все ще цікавить моя думка, але тепер він формулює і своє власне бачення і ставлення до різних речей.
До речі, іноді він все ще бере мене за руку, коли ми переходимо дорогу. Але тепер я вже не впевнена, чи робить він це з міркувань своєї безпеки, чи хоче убезпечити мене. Який би не був його мотив, я тримаюся.
— «Прощавай, мій ніжний маленький хлопчик, ти завжди будеш в моєму серці!»