Ця історія почалася багато років тому, і тепер вона більше схожа на фільм, ніж на реальність. Люди ніколи не перестануть переказувати її знову і знову. І на то, повірте, є причини.
Українка Мокрина Юрзук і Луїджі Педутто з Італії зустрілися в 1943 в німецькому таборі для військовополонених в Австрії. Молоді люди відразу помітили один одного. «Яка ж вона красива! Треба її захистити. А ці ямочки на щоках! «- подумав він. «Який же він худий! Буду його годувати «, — промайнуло у відповідь в її думках. З тих пір ці дві долі розвивалися як одна. Два наступні роки молоді не залишали один одного, не відводили один від одного очей. Мокрина не знала італійської, він — ні слова української. Та й навіщо — погляди і дотики говорили набагато більше. «Я знала, як сказати італійською:» Я тебе кохаю». До нього нікому такого не говорила», — розповідає Мокрина.
1945 рік. Перемога. Але на тлі загальної радості звільнення молоді люди виглядали приреченими. Вони прекрасно розуміли, що італійця не пустять в СРСР, а українській дівчині не дозволять виїхати в колись фашистську Італію. Їх любов була занадто досконала для реальності. Дівчину мало не силоміць відвезли з табору.
Луїджі самотньо дивився услід. У руці він стискав листок з адресою та локон Мокрини, таємно зрізаний в ніч перед розлукою. «Я поверну тобі його. Обов’язково поверну «, — подумав Луїджі, коли від сліз на очах стало важко розрізняти предмети.
Йшли роки. Луїджі не переставав шукати Мокрину, але політика «залізної завіси» не давала йому шансів відшукати кохану.
Закохані вирішили спробувати зробити своє життя щасливим далеко один від одного, створили сім’ї. Але пройшло 65 років, а світло першого кохання так і не згасло в їх душах.
Тепер вже 81-річний Луїджі Педутто звернувся до ЗМІ, сподіваючись на їх допомогу в пошуках Марії (так про себе він називав свою кохану). Коли в двері Мокрини Андріївни постукали журналісти, вона не здивувалася.
На питання «Ви знаєте, хто Вас шукає?» Негайно була відповідь: «Луїджі Педутто з Італії». Молоді люди не змогли стримати подиву, роззявивши роти, — за 65 років літня жінка так і не змогла забути цього імені, ні на секунду не сумніваючись, що коханий її шукає!
При першій зустрічі Луїджі і Марії не можна було стримати сліз. «Марія! — вигукнув він, обіймаючи й цілуючи свою кохану. — Ямочки! Ямочки! «Вони на обличчі його коханої жінки так і залишилися незмінними. Літній італієць встав на коліна, склавши руки, вимовляючи по-італійськи: «Граціє!» Так він дякував Богові і свою долю за можливість дожити до цієї зустрічі. Луїджі повернув Маріє її локон, стримавши дане колись обіцянку.
Луїджі і його Марія продовжили зустрічатися, регулярно їздили один до одного в гості. Під час зустрічі в Італії Луїджі зробив своїй коханій пропозицію. Мокрина погодилася.
Старість, смерть, війна — ніщо і ніколи не могло змусити їх забути один про одного. Ця історія вражаюча! У 2013 році в Києві навіть встановили пам’ятник літнім закоханим, до якого досі несуть квіти кияни.
Луїджі помер в 2013 році, через два роки не стало і Мокрини, але пам’ять про них жива до сих пір, як символ справжньої любові, за яку варто боротися.