Їду в маршрутці. Маршрутка велика, на зразок автобуса з двома дверима.
Погода сама, що не сказати травнева: йде пристойний дощ і по проспекту вздовж бордюрів течуть потоки води.
Мені скоро виходити, тому стою під дверима біля водія. Чи варто говорити, що водії маршруток це, в більшості своїй, вельми своєрідний контингент, з властивим тільки їм гумором.
Під’їжджаємо до зупинки, біля бордюру стоять під парасольками дві дівчини і, трохи далі, ще кілька потенційних пасажирів. Водила звертається до касира: Ну, що, окропити?
Вивертає кермо до бордюру в водяний потік. На дівчат летить струмінь брудної води, і вони з вереском відскакують. Ці два бидла, водила і касир, ржуть. Ну, такий у них гумор! Серед пасажирів теж знаходяться кілька подібних до них, які підсміюються.
Маршрутка зупиняється, відкриваються двері, хто виходить, хто заходить. Через задні двері заходить мужик з розряду тих, кого можна охарактеризувати одним словом: «Шафа». Проходить через салон, культурно відсуває в бік пасажирів, двома руками виймає водія через бублика і викидає його на вулицю через відкриті двері.
Потім не поспішаючи виходить, піднімає з асфальту головного героя історії і упускає його в калюжу. Витрушує руки одну об іншу і, не поспішаючи, відходить в сторону чекати свою маршрутку.
Реакція глядачів.
1. Ті, хто стояли на зупинці, аплодують.
2. Серед тих, хто їхав в маршрутці знайшлись жалісливі тітоньки, які говорять: Ну, навіщо ж так-то! Можна було і по-людськи! А як же ми далі-то поїдемо!
Ви підтримуєте такий варінт вирішення ситуації?