Тринадцятирічна дівчинка стала дозволяти собі не з’являтися додому ночувати. Звісно, мати била на сполох. Вона витрачала величезні гроші на фахівців: неврологів, психологів, дефектологів. Явних відхилень у Світлани не знаходили, але жінка не могла з нею впоратися. Так і жили. Світлана приходила додому, коли хотіла. Школу вона кинула після дев’ятого класу і в училище вступати не стала. Навіщо? Її цілком влаштовувало її життя: гулянки, зустрічі з друзями, романи.
Гроші дівчина вимагала у матері. А якщо та не давала, то брала сама — Світлана віртуозно вираховувала схованки. Ось чому змучена поведінкою дівчини названа мати зовсім не зраділа тому, що скоро стане бабусею. На той час вона вже зрозуміла глибинний сенс вислову «від осики не родяться апельсинки». Світлана вчасно народила здорову дівчинку.
Кілька місяців донька поводилася як зразкова матуся. Здавалося, сталося диво: малюк змусив молоду жінку стати розсудливою, взяти себе в руки. Але скоро Світлані набридло таке життя. Вона благополучно залишила маленьку Катрусю на матір і відбула в невідомому напрямку, як бувало вже не раз. Названа мати точно знала: донька обов’язково повернеться. Але тільки коли, в якому стані і навіщо – велике питання.
Нічого не вдієш, стала бабуся піднімати онуку сама. Катруся росла милою і доброю дівчинкою. Але жінка, згадуючи Світлану в цьому віці, не поспішала радіти. До малечі вона ставилася насторожено і досить холодно. Катя не пам’ятала, щоб бабуся колись її обіймала, розповідала їй казки, купувала щось понад те, що необхідно. Зате вона вимагала від дівчинки беззаперечної покори. А ще на дитині було багато обов’язків. Їхня кількість зростала з року в рік: готування, прання, прибирання.
Світлана періодично з’являлася на горизонті. Вона не виховувала Катю, але дівчинка чомусь тягнулася до матері. Їй здавалося, що та ставилася б до неї не так холодно, як бабуся. Катя просила забрати її. Світлана обіцяла, що так і зробить, але завжди знаходилися причини: то будинок вони з новим співмешканцем винаймають занадто маленький, то у Світлани з’явилася чергова дитина, то ще щось.
— Та не потрібна ти їй! — зло говорила бабуся. — Нікому, крім мене, не потрібна. І народилася ти помилково.
Каті прикро було чути такі слова. Але з віком вона зрозуміла: все, що говорила сувора бабуся — правда. Ставши старшою, дівчина усвідомила, що справді не потрібна матері. Але й бабуся теж ростила її за інерцією, бо так треба, а інакше що ж люди скажуть? Не бачила Катя любові, тепла і турботи, хоча й виховувалася в нормальних умовах (у неї навіть своя окрема кімната була).
Після дев’ятого класу Катя вступила до того самого навчального закладу, який бабуся колись обрала ще для Світлани — до економічного коледжу. Не те щоб дівчина мріяла стати бухгалтером, просто не змогла піти проти волі людини, яка її виростила. Звикла слухатися бабусю в усьому.
Саме тут вона й познайомилася з Єгором. Симпатичний, веселий старшокурсник одразу звернув увагу на тиху, скромну дівчину. А ось Катя не була готова до такої уваги. Вона спочатку не могла повірити, що стала комусь небайдужою. Здавалося, Єгор просто жартує, коли говорить про свою симпатію. Хлопцеві довелося дуже постаратися, щоб заслужити довіру Каті.
Якою ж дівчина була щасливою з Єгором! Вони багато гуляли, розмовляли, сміялися. Хлопець катав її на своєму мотоциклі, подарованому батьком на повноліття, водив у кіно та кафе. З ним Катя ожила, відчула себе потрібною, коханою і красивою.
Бабуся не схвалювала ці стосунки, пророкувала онуці долю матері. Та теж любила весело з чоловіками час проводити.
— Поматросить він тебе і кине, ось побачиш, — говорила вона.
Але її пророцтво не збулося. Єгор зробив дівчині пропозицію. Вони розписалися без пишного святкування в місцевому РАЦСі і стали жити разом. Молодий чоловік одразу після коледжу влаштувався працювати далекобійником. Не за фахом, звісно, зате гроші непогані — адже він тепер голова сім’ї.
Світлана навіть не знала, що її донька вийшла заміж. У цей період вона вкотре будувала своє особисте життя в іншому місті. Бабуся ж скептично ставилася до цього раннього шлюбу і пророкувала швидкий кінець стосунків. Її зачерствіле серце не розтопила навіть звістка про народження правнучки Тетянки.
— Чому радіти?
