Спочатку вона погодувала дітей після довгої дороги заздалегідь приготованими бутербродами, напоїла чаєм з термоса. Потім жінка зі старшими дівчатками почала розбирати речі. Однорічні вже близнюки намагалися не заважати. Опинившись у новому місці, вони здивовано озиралися на всі боки. Один з братів раптом посміхнувся комусь за спиною Каті. Жінка обернулася, але там нікого не було. Дивно, але й другий хлопчик теж втупився в цей кут і радісно загулив. Катя продовжувала розбирати речі. Немає їй коли на малечу відволікатися. Не бешкетують — і добре.
Будинок був старий, але міцний, чистий, добротний. Всюди зустрічалися цікаві речі, свідки минулої епохи: самовар, старі книги з пожовклими сторінками, вишиті подушечки, гасові лампи. Щось підказувало Каті, що на горищі та в підвалі можна зустріти й зовсім раритетні екземпляри. Треба буде зайнятися цим пізніше.
Будинок був обставлений меблями радянських часів: круглий стіл на гнутих ніжках у вітальні, віденські стільці, поліровані шафи. Міцні вироби, які цілком можуть прослужити ще довго. Ну й чудово, грошей на оновлення інтер’єру все одно поки що немає. Ось з ліжками була біда. У будинку їх виявилося всього два, плюс диван і софа. Добре, що Катя взяла з собою надувний матрац. Молодших розмістять на спальних місцях, а вона з Танею буде поки ночувати так, прямо на підлозі.
У турботах і клопотах день пролетів дуже швидко. Настав вечір. Катя дістала з валізи електричну плитку і вирушила на кухню. Залізла під стіл у пошуках розетки і натрапила на цікаву річ. Круглий годинник з відкидною кришкою на довгому ланцюжку. Предмет виглядав розкішно. Катя могла помилятися, але їй здалося, що він виконаний з чистого срібла. Дорога штучка. Цікаво, як вона опинилася в цьому добротному, але, загалом-то, небагатому будинку? Не в’язалася вона з обстановкою. І чому розкішний годинник валяється на підлозі? Дивно.
Катя натиснула на кнопку на корпусі годинника. Кришка відкинулася. На внутрішній її стороні був вигравіруваний напис: «Рятівникові на вічну пам’ять». Почерк витіюватий, із завитками. Чи то справді старовинний, чи то під старовину. Катя поклала знахідку в свою сумку. Це дуже цінна річ. За неї можна буде виручити непогані гроші і відкласти їх на операцію. А комусь срібний годинник був дорогий як пам’ять. За ним явно доглядали: виглядає як новенький, начищений до блиску. Цікаво, що це за рятівник такий? За який вчинок цю людину нагородили таким подарунком? І як годинник опинився тут, у сільському будиночку під столом?
Діти нагадали про те, що голодні. Катя відволіклася від своїх думок і стала готувати нехитру вечерю на електричній плитці. Так, справ їй належить ще багато. Але це приємні клопоти — облаштовувати будинок для себе і дітей. Як же вдячна жінка була майже незнайомій бабі Зіні, яка, виявляється, жаліла її. І навіть будинок їй залишила. Хотіла якось допомогти влаштуватися в житті.
Вклавши дітей спати, Катя ще раз поглянула на годинник. Чимось він її манив, притягував. Це важко було пояснити, але, дивлячись на блискучий предмет, жінка відчувала спокій і тепло. Катя відчувала себе втомленою. Дуже втомленою. Клопоти і хвилювання, пов’язані з переїздом, забрали всю енергію. А завтра ще належить стільки справ. Вона прибрала годинник у сумку і лягла на матрац поруч з давно сплячою старшою донькою. Сон наздогнав жінку ще до того, як та опустила голову на подушку.
Бум-бум-бум! Катя підскочила від гучного стуку, що стрясав будинок. Хтось ломився до них. Але діти продовжували спати спокійно. Навіть зазвичай чутливі близнюки мирно сопіли на широкому ліжку.
Бум-бум-бум! Стук не вщухав. Каті стало страшно. По-справжньому страшно. Вона одна з маленькими дітьми в незнайомому місці. Хто до них стукає? Та ще й серед ночі. Явно нічим хорошим це не закінчиться. Але й зачаїтися ніяк. Судячи з потужного стуку, незнайомцю нічого не варто виламати двері. Напевно, не варто його злити.
На ватних ногах Катя пройшла до дверей і відчинила їх. У сінях вона побачила сухенького старенького з довгою сивою бородою. Він був одягнений у залатаний ватник і треники. На ногах — високі гумові чоботи, як у рибалок. Як він потрапив до будинку? Вхідні двері за його спиною були розкриті. За воротами виднівся старий автомобіль. Здається, «Москвич-412». Катя таких давно в місті не бачила. Але тут село. Напевно, тут і не такий раритет по дорогах їздить.
Катя перевела погляд на нічного гостя. Обличчя у нього було приємне, посмішка цілком доброзичлива. Очі дивилися по-доброму. Ніякої небезпеки від візитера не виходило. Катя трохи заспокоїлася. І все ж, як він зумів відчинити двері? І невже цей старенький так стукав, що весь будинок ходуном ходив? Не схоже, що він такий сильний.
— Здрастуй, господине, — привітав Катю відвідувач. — Щастя і здоров’я вам у дім.
— Дякую, — відповіла жінка. — А ви?
