Їй хотілося подивитися, що там. Серед зламаних меблів, тюків зі старим одягом і зв’язок книг з пожовклими сторінками жінка виявила пухкий фотоальбом. Його сторінки були заповнені чорно-білими знімками. Катя уважно вдивлялася в обличчя людей, яких, напевно, вже давно немає на цьому світі. Тоді фотосесія була цілою подією. Моделі готувалися, гарно вбиралися, спеціально вибирали час. Зараз все по-іншому — кожен може зробити хоч сотню знімків смартфоном на будь-якому розі.
Раптом дівчина здригнулася. З однієї з фотографій на неї дивився той самий нічний гість, Кузьма Петрович. Це й справді був Кузьма, про що свідчив зроблений кимось напис: «1973 рік». Він уже глибокий старий, приблизно в тому ж віці, що й приходив вночі до неї. І очі ті ж, і навіть посмішка.
Катя уважніше роздивилася альбом і написи до фотографій. І зрозуміла, хто такий Кузьма Петрович. Це батько чоловіка баби Зіни. Свекор, який колись у молодості врятував доньку поміщика, що тонула. Це його годинник зараз лежав у сумочці у Каті. Як він сказав, він повинен врятувати когось. Може, якраз їхню сім’ю, яка зараз перебуває в скрутному становищі? Можливо, виручених грошей вистачить на операцію для Феді. Нічний гість саме такий порятунок мав на увазі? Адже на кону дійсно багато — життя хлопчика.
Як це взагалі можливо? Катя знала, що баба Зіна вже давно вдова. Чоловік був старший за неї і покинув цей світ набагато раніше. А вже свекор і поготів. Його кілька десятків років немає на цій землі, і все ж… Жінка була впевнена: вчора вночі вона бачила саме його.
— Мамо, мамо, тут до нас прийшли! — пролунав знизу голос Тані.
Катя поспішила спуститися. Хто до них завітав? Може, знову Кузьма Петрович? У неї цього разу було до нього стільки запитань. Катя не боялася зустрічі з незвіданим. Адже від нічного гостя виходила дуже приємна аура спокою і доброти. Відразу було зрозуміло, що наміри у нього найкращі.
Але в кімнаті Катя побачила незнайому літню жінку. В руках та тримала ароматний пиріг, що парував.
— Сусідка я ваша, Євдокія Степанівна, — представилася жінка. — Ось познайомитися зайшла. Пиріг принесла. У вас дітлахи мал мала менше. Нехай поласують моїм пиріжком з малиною. Онуки мої його обожнюють.
Катя запросила добродушну сусідку за стіл. Діти швидко попили чай, проковтнули частування вмить і помчали у своїх справах. А дорослі ще довго розмовляли. Євдокія Степанівна докладно пояснила, де і що знаходиться в Олександрівці: магазин, школа, дитячий садок. По секрету повідомила, що на пошті скоро звільниться вакантне місце. Її родичка виходить на заслужений відпочинок. Якщо Каті потрібна робота, вона за неї замовить слівце, а малюків у ясла візьмуть без проблем.
— А ти нічого тут цікавого не знаходила?
