Ірина здивовано закліпала очима. Звісно ж, вона зрозуміла, що відбувається. Цей чоловік намагається зав’язати з нею знайомство. Прямо на вулиці. Зовсім як у старі добрі часи. Але ця здогадка, вона не викликала відторгнення чи якихось негативних почуттів. І взагалі, чому б і ні? Ірина зараз перебувала в іншому місті. Вона й почувалася зовсім по-іншому. Тому…
— Так, проведіть, будь ласка, — прихильно кивнула жінка.
Незнайомець упевнено взяв її під лікоть, і вони вирушили вперед. З’ясувалося, що чоловіка звати Сергій і що він чудовий співрозмовник. Грамотна мова, тонке почуття гумору. Спілкуватися з таким — одне задоволення. А ще цей Сергій дивився на Ірину так, що вона знову відчувала себе розумницею і красунею. Давно забуте, але таке приємне почуття. Ірина розуміла: вона сподобалася Сергію. Розуміла вона й те, що між ними нічого бути не може. Кому потрібна жінка з такою купою особистих проблем? Та й у нього напевно не все гладко в житті. Вони обоє вже дорослі. Усе не так просто, як у молодості. А шкода.
— А можна дізнатися, куди ти так поспішала? — запитав Сергій. Вони якось непомітно і швидко перейшли на «ти».
— У кафе. Є тут за рогом. Я в нього ще студенткою ходила. Ось вирішила знову зазирнути. Цікаво.
— Знаю його. Ми тут теж з однокурсниками між парами бігали. Я в нього досі часто ходжу і навіть просто зараз не проти його відвідати.
— А дружина твоя проти не буде, що ти з малознайомою жінкою по кафе ходиш? — хитро примруживши очі, запитала Ірина. Вона вдавала, що жартує, але насправді боялася відповіді. Їй дуже хотілося почути, що Сергій вільний.
— Та немає в мене дружини, — відповів чоловік. — Ми розлучилися, коли син ще маленьким був. Син виріс давно, за кордоном живе, тож я зовсім один.
Ірина постаралася придушити щасливу посмішку. Так, такий варіант її повністю влаштовував. Кафе дуже змінилося. Звісно, ніяких колишніх офіціантів Ірина там не побачила, але це було й неважливо. Головне, вони сиділи з Сергієм за столиком біля вікна, пили каву з тістечками й розмовляли. Згадували студентську юність, дивуючись тому, скільки між ними спільного. Обговорювали якісь фільми, акторів, жартували, сміялися. Ірина навіть забула на час про свої проблеми з донькою. Просто насолоджувалася спілкуванням, приємною бесідою, близькістю цієї доброї, доброзичливої людини.
Вечір добігав кінця, але розлучатися не хотілося. Ірина і Сергій прогулялися прикрашеним до свята містом. Зрозуміло, вони обмінялися телефонами і всіма контактами в соцмережах. Ірина передчувала початок чогось приємного, красивого, справжнього. І боялася повірити в це диво, боялася злякати його. Сергій був абсолютно її людина. Чоловік провів Ірину до готелю. Наступного дня вони домовилися сходити разом у кіно. У темряві кінозалу він уперше поцілував її. Ірина з готовністю відповіла на цей поцілунок. Вона чекала його з того самого вечора.
А потім? Потім був від’їзд Ірини. Відрядження закінчилося, тож… Вони зідзвонювалися кілька разів на день і багато листувалися в соцмережах. Ділилися новинами, підтримували одне одного. Потім Сергій попросив дозволу приїхати.
— Спілкування в месенджерах — це добре, але я так скучив.
Ірина відчувала те ж саме. І Сергій приїхав. Він зупинився в Ірини. У Сергія був бізнес у великому місті, мережа ремонтно-монтажних підприємств. Більшу частину справ він міг вести дистанційно. І це виявилося якнайдоречніше.
Ірина знову відчувала, що в неї є сім’я. Тепер вона не прагнула затримуватися на роботі. Одразу ж поспішала додому до Сергія. Той встигав і вечерю приготувати, і прибратися, і справи свої по роботі закінчити. Вечори були тільки їхні. Прогулянки, перегляд цікавих фільмів, розмови по душах. Ірина всупереч усьому почувалася щасливою. Вона знала, Сергій любить її. Щиро любить. І довіряла йому, як нікому раніше. Сергій був мудрим, добрим, спокійним. Будь-яку ситуацію він міг легко розрядити доречним жартом. Ця людина завжди знаходила потрібні слова і дуже тонко відчувала Ірину. Вгадував її бажання і настрої.
Звісно ж, Ірина розповіла йому про Христину. Сергій слухав уважно, не перебивав.
— Ну, я й сам батьком не особливо хорошим виявився. Думав, що моя роль — це роль добувача. Забезпечував сина всім від і до. А душевного тепла й уваги не давав. Ось і підсумок. Він знати мене не хоче. Ні, ми не сварилися. Син дзвонить і вітає мене з днем народження, але на цьому все. Так що тут ми з тобою схожі. Обидва батьківське фіаско зазнали.
— Твій син хоча б успішна, самодостатня людина, — зітхнула Ірина. — А Христина… Я боюся за її життя, за її здоров’я, за її майбутнє.
— Так, важко тобі доводиться.
Сергій притягнув до себе Ірину. Почав заспокійливо гладити її по голові, плечах, спині. Жінці того й потрібно було — прийняття, співчуття. Інші лише відмахувалися від її біди, радили викреслити доньку з життя і не заважати тій губити себе далі. Вона ж доросла, виховувати пізно. А Сергій… Прийняв, зрозумів, пожалів.
Одного разу, повернувшись додому, Ірина застала Сергія якимось… розгубленим. Одразу було видно: щось не так.
— Твоя донька приходила, — повідомив він Ірині.
— Не знала, що в неї залишилися ключі.
— Звісно, залишилися. Це ж і її дім.
— Правильно, це правильно.
— Вона дуже здивувалася, побачивши мене.
— Напевно, нагрубила. — Ірина легко могла собі уявити, як повелася Христина, побачивши Сергія.
— Не без цього, — без тіні образи погодився чоловік. — Ну а потім ми з нею поговорили по душах.
— Невже? Мені не вдавалося цього зробити з її підліткового віку. А з тобою раптом поговорила?
— Вона дуже ображена, Ірино.
— На мене?
— На тебе, на життя, на батька, якого зовсім не знає. Їй нелегко. Стільки там болю.
— Я знаю. Я сама в усьому винна.
— Ні. Так склалися обставини. Ніхто не винен.
— Не втішай мене. Винна.
— Та яка різниця взагалі? Дівчинку рятувати треба, ось що головне. А вже хто там винен — справа десята.
— Як її рятувати? — Ірина з надією подивилася на Сергія. Якщо Христина відкрила йому душу, почала з ним розмову, може, все не так уже й безпросвітно?
— Слухай, я домовився з нею. Вона прийде до нас. Прийде післязавтра.
В Ірини серце стиснулося від цієї новини. Дихання перехопило, в очах потемніло.
— Ти її точно правильно зрозумів? Вона прийде, коли я буду вдома?
