— прошепотіла жінка і почала осідати на підлогу.
Жанна і Геннадій навіть не ворухнулися, паралізовані страхом. Дарина встала миттєво.
— Аптечку! — скомандувала вона і підійшла до колишньої свекрухи. Професійно перевірила пульс, дала таблетку, розстебнула комір.
— Жити буде, — сухо констатувала Дарина, через хвилину витираючи руки серветкою. — Викличте швидку, нехай відвезуть у кардіологію. — А потім вона повернулася в крісло. — А потім ми поговоримо про вашу долю.
— Дашо! Дашенько! — Геннадій на негнучких ногах наблизився до столу. — Пробач, біс поплутав! Це все вона! — Він тицьнув пальцем у коханку. — Вона мене обпоїла, змусила… Люблю я тільки тебе, ми ж команда! Давай почнемо спочатку. Я буду допомагати, я буду вірним…
— Відійди, — гидливо сказала Даша. — Не брудни мені стіл. Ти просто жалюгідний.
Вона відкрила теку.
— Я викупила всі ваші борги, тож тепер ви належите мені. Але я вирішила вас не звільняти. Ні, не так просто. Ви будете відпрацьовувати.
— Ким? — з надією запитала Жанна. — Я можу бути адміністратором або…
— Ні-ні-ні, — посміхнулася Даша. — Жанночко, у тебе явні проблеми з емпатією. Ти підеш працювати в хоспіс, санітаркою. Будеш мити лежачих хворих, міняти памперси і тримати їх за руки, коли вони йдуть. Можливо, навчишся співчуття. Мої люди простежать. Один прогул — і ти йдеш під суд за недбалість, яка ледь не призвела до загибелі пацієнта. Тож вибір за тобою.
Жанна схлипнула і закрила обличчя долонями.
— А тепер ти, Гено, — Дарина перевела погляд на чоловіка. — У тебе теж є вибір. В’язниця за підробку медичних карт і наклеп. Вже повір, у нас є всі докази, включаючи оригінали, які зберегла медсестра Тамара, і свідчення Макара Гнатовича. Або робота за фахом.
— Я згоден! — вигукнув Геннадій. — Я буду оперувати, я…
— Ні-ні-ні, Гено. Ліцензії лікаря тебе позбавили. Назавжди. Ти будеш працювати молодшим медичним співробітником.
— Де? У приватній клініці?
— У Соснівці, — припечатала Дарина. — У фельдшерському пункті. Там зараз вакансія прибиральника і помічника по господарству якраз звільнилася. Тож будеш мити підлогу, як і я, топити піч, а ще прибирати гній за коровою баби Нюри. Так-так, не дивуйся. Вона постачає молоко для хворих, тож їй потрібно допомагати. Житло тобі нададуть. Ту саму халупу, де жила я.
Геннадій онімів.
— Соснівка? Гній? Жартуєш, так?
— Я ще ніколи не була такою серйозною. Родіоне Макаровичу, простежте за оформленням документів.
Той кивнув.
— Із задоволенням.
— А що з мамою? — тихо запитав Гена.
— Любов Григорівна відправляється в будинок для літніх людей, економ-класу. Все її майно заарештовано і піде на виплату компенсації сім’ям пацієнтів, яких ви обдурили.
Двері відчинилися, і в кабінет спробувала прорватися молода дівчина.
— Мамо! Мамочко! — закричала Інна з порога. — Вони мене обдурили! Пробач мені, я все зрозуміла. Я люблю тебе. Будь ласка, візьми мене назад. Я не хочу в гуртожиток.
Даша подивилася на прийомну дочку. У серці кольнуло. Але вона згадала холодний погляд Інни, коли та вимагала підпис заради навчання за кордоном. Інна спокійно зрадила матір.
— Я оплатила тобі курси перукарів і кімнату на пів року, — сказала Дарина. — Далі сама.
— Я не хочу бути перукарем! Я хочу в Париж! Ти ж тепер багата!
— Багатство потрібно заслужити. Ну, або хоча б совість мати. Тож вчися жити своєю працею. — Вона натиснула кнопку селектора. — Охорона, виведіть сторонніх.
Коли в кабінеті не залишилося зайвих людей, Даша опустилася в крісло і закрила обличчя руками. Її плечі тремтіли. Родіон підійшов до неї і акуратно обійняв.
— Ти як?
