— Єва відчувала, що свідомість знову починає відпливати, їй дуже хотілося спати.
— Лікарі… потрібен дозвіл на операцію, термінову. Можливо, знадобиться втручання, якщо буде набряк, а ти була непритомна. Я, як чоловік, звісно, дав згоду, але вони вимагають твого підпису, — пояснив він. — Це формальність, просто закарлючка.
Чоловік розгорнув документ, але тримав його так, що частина аркуша була загнута. Єва бачила тільки нижню третину: лінії для підпису, печатки та дрібний шрифт.
— Толю, мені погано, я не бачу літер, — поскаржилася вона.
— Та я вже все прочитав, усе перевірив. — Анатолій дістав з кишені дорогу перову ручку, ту, що вона подарувала йому на річницю весілля. — Це стандартна форма згоди, просто підпиши тут, де галочка, і тебе одразу повезуть на процедури, тобі стане легше. Ну ж бо, мила, заради нашого майбутнього.
Він вклав ручку в її ослаблі пальці й своєю рукою направив її кисть до паперу.
— Ось тут, просто підпис, і тебе врятують.
У цей момент пролунав гучний брязкіт. Артем, проходячи повз її ліжко, незграбно зачепив металеве відро шваброю. Воно з гуркотом вдарилося об ніжку ліжка.
— Ти що робиш, га?! — верескнув Анатолій, сіпнувшись. — Руки не з того місця ростуть!
Артем не відповів. Він нахилився, щоб поправити відро, і його обличчя опинилося в небезпечній близькості від обличчя Єви. На долю секунди їхні погляди зустрілися. В очах санітара не було страху перед багатим відвідувачем, у них застигла тривога і жорсткість.
— Вибачте, — голосно сказав він, а потім, ледь ворушачи губами, так, що чути могла тільки Єва, прошепотів: — Не підписуйте, це обман. Це не лікарняні папери.
Єва завмерла. Артем випростався і відійшов до вікна, починаючи люто терти підвіконня. Толя, нічого не помітивши в нападі гніву, знову навис над дружиною.
— Єво, ну що ти застигла? У нас мало часу. Лікар сказав, кожна хвилина на рахунку, підписуй вже!
Єва подивилася на нього. Туман у голові почав розсіюватися, поступаючись місцем холодній, липкій підозрі. Вона згадала вчорашній день: офіс, фінансові звіти, дивні транзакції на рахунки фірм-одноденок, підписи Анатолія під договорами, яких не мало бути. Єва згадала, як хотіла поговорити з ним увечері. А чоловік наполягав, щоб вона поїхала додому на машині, хоча хотілося викликати таксі. Вона втомилася.
«Прокотися, розслабся, дощ заспокоює», — казав Толя.
А тепер ще цей папір. Чому він ховає верхню частину? І руки в нього так тремтять.
— Толю, — тихо вимовила вона, — дай мені прочитати.
— Єво, ти що, не довіряєш мені, своєму чоловікові? Та я тобі життя рятую!
Артем, готовий втрутитися, напружився біля вікна. Єва стиснула ручку. У ній прокинулася та сама Єва, яка будувала бізнес з нуля у світі суворих чоловіків-перевізників.
— Добре, — прошепотіла вона, — я підпишу.
Анатолій видихнув, його обличчя розпливлося в тріумфальній сальній посмішці.
— От і розумниця, давай, зайчику.
Єва зібрала всі сили, що залишилися. Рука тремтіла, але вона змусила її рухатися не плавним, а незвичним розчерком. Вона вела пером по паперу, розриваючи тонкий аркуш натиском. Анатолій жадібно стежив за рухом ручки, вже подумки перераховуючи гроші на рахунках.
— Все, — видихнула Єва і розтиснула пальці.
Ручка скотилася на ковдру. Анатолій схопив аркуш, передчуваючи перемогу.
— Ну от, тепер усе буде добре…
Він осікся. Слова застрягли в нього в горлі. Очі розширилися, зіниці звузилися до розмірів шпилькової голівки. Обличчя посіріло. На місці, де мав стояти підпис Є. Красильникової, танцюючими великими ламаними літерами було виведено одне слово: «ГАЛЬМА».
Анатолій відсахнувся від ліжка, наче аркуш паперу перетворився на отруйну змію. Він випустив документ. Той, повільно кружляючи, опустився на підлогу.
— Ти… — просипів він. — Ти…
Єва дивилася на нього. Тепер її погляд був напрочуд ясним.
— Я все пам’ятаю, Толю, — прошепотіла вона одними губами.
Чоловік позадкував, наштовхнувся на стілець і ледь не впав. Панічний страх захлеснув його з головою.
— Це все маячня! — бурмотів він, задкуючи до дверей. — Черепно-мозкова… ти не при тямі!
Він розвернувся і вискочив з палати, навіть не згадавши про свою дорогоцінну ручку, що так і залишилася лежати на ковдрі. У палаті запала тиша. Тільки писк монітора почастішав. Серце Єви билося, як пташка в клітці.
Артем підійшов до дверей, виглянув у коридор, переконався, що Анатолій пішов, і щільно їх зачинив. Потім підняв з підлоги документ.
«Угода про поділ майна та безвідкличну довіреність на управління частками ТОВ «Транслайн»», — прочитав він уголос, пробігаючи очима текст, — «а також заява про розірвання шлюбу з ініціативи дружини з відмовою від майнових претензій». Ого!
Санітар підійшов до ліжка і подивився на неї з неприхованою повагою.
— Ви як?
— Хто ви такий, насправді? — Єва насилу ворушила язиком. Сили, що спалахнули в момент гніву, покинули її.
— Друг, — просто відповів Артем. — Той, хто не любить, коли добивають лежачих.
— Ви знали, що там написано?
— Здогадувався. Я бачив таких «люблячих» родичів не один раз. Очі в них однакові. Спочатку страх, потім жадібність.
Єва спробувала посміхнутися, але вийшла гримаса болю.
— Дякую, Артеме.
— Нема за що. Спіть. Вам потрібно набиратися сил.
Єва прикрила очі. Темрява знову почала накривати її, але тепер у цій темряві не було так страшно. Там був хтось… хтось, хто стояв на варті.
Тим часом у коридорі Анатолій тремтячими руками намагався дістати телефон, який завібрував у кишені в найневідповідніший момент. На екрані висвітилося ім’я — Інга. Він відповів, озираючись на всі боки.
— Ну що? — Її тон був нетерплячим і жорстким. — Підписала? Коган сказав, ти зайшов.
— Ні, — видихнув Анатолій. — Все пропало.
— Що значить пропало? Ти що, не зміг умовити цей овоч поставити хрестик?
— Вона не овоч! — Анатолій зірвався на крик, але тут же знизив голос, побачивши медсестру, що проходила повз. — Вона при тямі й каже, що все знає.
— Що все?
— Про гальма. Так і написала замість підпису, розумієш?
У слухавці запала важка мовчанка.
— Ти не при своєму розумі, — нарешті вимовила Інга. — Я тобі казала, роби напевно, а ти… «Нехай просто злякається, в кювет з’їде». Ось тобі й з’їхало, і нас з тобою потягне.
— Що робити? — Анатолій витер піт з чола. — Якщо вона заявить, або експертиза доведе втручання…
— Експертизу машини я взяла на себе. Тут усе буде чисто. Але якщо твоя дружина почне базікати і дасть свідчення, її слово проти нашого… Загалом, вибору немає. Поки Єва в реанімації, вона вразлива. Ти документи залишив там чи…
— Так, випустив їх. Пробач, злякався.
— Ну дурень, — не стрималася Інга. — Залишив доказ. Так, слухай мене. Є план «Б» — Лариса.
— Хто?
— Лариса, медсестра з реанімації, моя давня знайома. Вона мені винна, по-крупному.
— І що вона зробить?…
