— мимоволі подумала Марта, наближаючись.
— Віолетто Гнатівно? Здравствуйте, а що ви тут робите? — вирвалося в неї запитання. — Що таке? Чому ви не вдома? Ви що, обманювали мене?
Жінка в інвалідному кріслі здригнулася, і хліб, яким вона годувала птахів, різко випав у неї з рук.
— Марта? — вона обернулася здивовано. — Не думала, що ти мене знайдеш… Мила, прости, у мене просто не було іншого вибору.
Віолетта Гнатівна гірко похитала головою.
— Ви про що? — не зрозуміла та. — Що відбувається? У вас якісь проблеми з чоловіком? Чому ви живете тут?
Марта розуміла, що, напевно, не варто було так поводитися, але нічого не могла з собою вдіяти. Заскочена зненацька безліччю запитань, жінка у візку важко зітхнула, після чого запросила пройти в будинок.
— Бачиш, я не мати Руслана. Я просто актриса, яка змушена грати за гроші, зіграти роль матері цього пройдисвіта.
У Марти не було слів. Вона повільно сіла на табурет і лише вражено втупилася в господиню будинку.
— І навіщо це?
Віолетта Гнатівна тяжко зітхнула.
— Ну подивися на мене уважніше. Невже не впізнаєш? — по обличчю жінки пробігла сумна посмішка. — Я ж колись була відомою актрисою в нашому театрі. Жодна постановка не обходилася без моєї участі.
Марта придивилася і тільки зараз зрозуміла.
— Боже мій, я ж ходила на кілька ваших вистав. Але це було дуже давно.
— Усе так, — кивнула жінка. — Я не брехала, коли говорила про травму, отриману п’ять років тому. Тільки це була не аварія, а… Я потрапила в невдало сконструйовану декорацію. Ми ставили складний трюк з обертовими дзеркалами, і виявилося, що один зі штифтів був ненадійно закріплений.
Віолетта змахнула зі щоки сльозу.
— Я взялася за раму однієї з дзеркальних лопатей, та просто випала під моєю вагою. Ну а слідом за нею впала і я. А коли отямилася, вся конструкція опинилася на мені. Рятувальники витягли мене, але хребет був дуже сильно пошкоджений. Лікарі сказали, що збирали мене кілька годин буквально по шматочках. І відтоді моя кар’єра, моє минуле життя закінчилося.
Марта з жахом притиснула руки до губ.
— Ох, вибачте мене, я не хотіла нагадувати про таке, просто намагаюся розібратися.
Колишня актриса глянула на неї з жалем.
— Нічого страшного. Це моє минуле, і від нього що вже відмахуватися. Шкода тільки, що чоловік мене кинув. Майже відразу. Не захотів возитися з інвалідкою. Ну, його право. Я не засуджую. Хоча дуже його любила.
Марта осудливо похитала головою.
— Віолетто Гнатівно, ви мене вибачте, звичайно, але як ви взагалі опинилися в цій глушині?
Жінка у відповідь лише гірко посміхнулася.
— У мене були невеликі заощадження, але їх ледве вистачило, щоб викупити повний курс ліків, завдяки яким я можу хоча б нормально управлятися з руками. Довелося продати квартиру в центрі й перебратися сюди. Пенсії по інвалідності вельми скромні, тож доводиться ще брати випадкові заробітки, щоб вижити.
Віолетта зніяковіло відвела погляд. І Марта зрозуміла: їй не надто приємно говорити на цю тему. Дівчині стало соромно за те, що вона так накинулася. А коли запитала, чого ж слід побоюватися і чому та передала їй цю дивну записку, то раптово побачила в погляді неприкриту тривогу і смуток.
Марта глибоко зітхнула, дивлячись на господиню.
— Я вже не вперше граю роль матері твого Руслана.
— Що?
