— Ні, ну що ти! — похитав головою Руслан. — Хіба можу я позбавити свою принцесу найказковішого дня в її житті? Я просто подумав і вирішив: можна ж узяти кредит, щоб усе було як у людей. На один ресторан тільки скільки піде, а там ще прокат та інше…
Спиною Марти поповз неприємний холодок.
— Зрозумій мене правильно, я, чесно, намагався взяти вже кредит на своє ім’я. А мені не дають, бо бізнес є. Сказали, занадто багато ризиків. Ось я й подумав: може, тоді візьмемо кредит на тебе? Це ж усього лише формальність. Платити, природно, буде твій чоловік. Ну, тобто я…
— А як же твій тато? — запропонувала Марта. — Не можна в нього попросити в борг, і потім би віддавали йому спокійно…
Очі Руслана моментально забігали.
— Можна було б спробувати, але… я не хотів говорити. Думав, це може тебе засмутити, але в батька великі проблеми. Кредитна історія в нас не найкраща, тож не факт, що йому теж схвалять…
Марта задихала частіше. Здається, все почало повторюватися. Але реальність була невблаганною. Руслан ніжно стискав її долоню і продовжував м’яко тиснути.
— Марто, ти навіть не уявляєш, як ніяково й соромно просити про таке, але, здається, це єдиний варіант. Я вже все перепробував, усе передумав. Ну, чи варто відкладати наше весілля через якісь дрібні формальності?
Вона сиділа з абсолютно прямою спиною, ніби проковтнула палицю, розуміючи, що настав той самий момент, коли потрібно бути максимально обережною.
— Гаразд, я візьму кредит, але за однієї умови: що ти і твій тато станете моїми поручителями.
При цих словах молодий чоловік напружився. Найменше йому хотілося, щоб його ім’я фігурувало в будь-яких офіційних документах.
— Мила, мені здається, це не зовсім зручно. Тато все-таки має серйозне підприємство, це ж може позначитися на його іміджі.
Однак Марта ясно дала зрозуміти, що або так, або ніяк.
— Ну, ти не розумієш, що це не жарти, — з докором дивилася на нього наречена. — Сума дуже пристойна, я хочу бути впевненою, що потім не буде проблем.
Тут очі Руслана спалахнули дивним блиском.
— Так, звичайно, розумію. А як ти дивишся на те, якщо поручителем буде мама?
— Ну, тобі-то яка різниця, хто з нашої сім’ї поставить підпис?
Розуміючи, що хлопець намагається використати останню лазівку, Марта ледь помітно посміхнулася.
— Ну так, так теж підходить.
Дівчина збиралася провчити негідника. Навіть якщо для цього доведеться використати ту саму зброю — обман.
— Ну й чудово! — з полегшенням видихнув наречений. — Як здорово, що в мене така розуміюча наречена. Я так тебе люблю.
Наступного дня вона вирушила до Віолетти Гнатівни. Хотілося відвідати її, а заодно попросити про допомогу.
— Дивіться, виходить так, що вам потрібно буде розіграти перед Русланом і Максимом Ігоровичем ще один спектакль. Але цього разу потрібно, щоб ви були на моєму боці.
— Звичайно! — Віолетта сплеснула руками. — Я буду тільки рада допомогти й зупинити цих знахабнілих мерзотників. Ой, скільки вже таких випадків було… Їх усе ніяк не посадять.
Вони домовилися, що щойно Марта прийде в банк, вона ненадовго відійде. Сама ж у цей час викличе поліцію. І щойно ті прибудуть на місце, вони з Віолеттою Гнатівною одразу ж виступлять у ролі свідків і розкажуть поліцейським усе.
В обумовлений нареченим день Марта прийшла в банк. За легендою, Віолетті Гнатівні мав зателефонувати Руслан, щоб теж попросити її зіграти роль поручительки. Розрахунок дівчини виявився вірним. Наречений дійсно зв’язався зі своєю «матір’ю». Однак, коли дівчина прийшла на місце, актриси поруч із майбутнім чоловіком і тестем чомусь не було.
— Не змогла прийти, — з усмішкою вимовив батько Руслана. — Схоже, термінові справи. Напевно, знову замовники роботою завалили.
І по його очах було зрозуміло: той, швидше за все, здогадався про щось. Однак Марта не звикла легко здаватися.
— Давайте я спробую зателефонувати, — сказала дівчина і відійшла вбік.
У спину їй тут же пролунав невдоволений голос Руслана:
