Пролунав дзвінок у домофон. Це був кур’єр з офіційними документами з банку. Вона підписала їх, отримала конверт. Розкривши його, вона побачила нові пластикові картки та чекову книжку, вже на її ім’я. Її ім’я. Марина Ігорівна. Тепер це звучало не як по батькові, а як титул. Титул жінки, яка повернула собі своє життя.
Вона перевела гроші за квартиру, оплатила рахунки. Все це вона робила й раніше, але тепер це було інакше. Тепер це були її гроші. Зароблені її працею, її розумом, її терпінням.
Подзвонив Артем. Вони обговорили деталі майбутньої угоди. Його тон був поважним, діловим. Він радився з нею, прислухався до її думки. Вона відчувала, як до неї повертається не тільки фінансова, а й професійна впевненість.
Вдень вона дозволила собі маленьку розкіш — пішла в салон краси. Зробила стрижку. Волосся, що давно не знало рук хорошого майстра, знову заграло, укладене в елегантну, сучасну зачіску. Вона не стала зафарбовувати сивину. Нехай залишається. Це її історія. Її прожиті роки.
Увечері вона одягла свій новий костюм і поїхала в ресторан. Вона замовила свою улюблену страву, яку він терпіти не міг, і келих хорошого червоного вина. Вона сиділа біля вікна, дивилася на вечірнє місто і не почувалася самотньою. Вона почувалася вільною. Вільною обирати, що їсти, що пити, з ким спілкуватися і як жити.
Коли вона повернулася додому, на її телефоні горів індикатор пропущеного дзвінка. Знову він. З того ж номера. Вона стерла сповіщення. Потім відкрила налаштування і повністю заблокувала цей номер. Розділ закрито.
Вона прийняла душ, одягла свій найм’якший халат і знову сіла в крісло біля вікна. Завтра на неї чекала зустріч з юристом, потім — з Артемом, а потім — перегляд квартири, яку вона пригледіла для себе. Невеликої, але світлої студії в новому районі. Починати з чистого аркуша. У новому будинку. З новим життям.
Вона взяла книгу, яку давно хотіла прочитати, але все не було часу. Або сил. Тепер і час, і сили були.
Перед сном вона підійшла до вікна. Місто затихало, але вогні його горіли рівно і спокійно. Як горіло тепер і її внутрішнє світло. Пройшовши через вогонь зради і принижень, воно не згасло. Воно загартувалося і стало тільки яскравішим.
Вона вимкнула світло у вітальні й пройшла в спальню. Її спальню. Лягаючи в ліжко, вона потягнулася до свого краю. Все ліжко тепер було її. І вперше за довгі-довгі роки, засинаючи, вона відчула не порожнечу, а тиху, спокійну радість. Радість від того, що все тільки починається. І цей початок був цілком її.
