Зараз вона була не дружиною, не невісткою. Вона була суддею, який вже підписав вирок і чекає конвой, щоб доставити обвинувачених до зали засідань. Їй потрібно було тільки одне: щоб вони зробили останню помилку, щоб вони перейшли межу, за якою жалість стає злочином проти самої себе.
Звук ліфта почувся рівно о 14:00. Знайоме човгання, важке дихання свекрухи і незадоволене бурмотіння Вадима.
— Ну не ний, мамо, купимо ми тобі цю мазь, як тільки Ритка кредит оформить.
— Та коли вона оформить? Тягне гуму. Ой, дивись, двері відчинені. Знову забув зачинити?
— Та зачиняв я. Може, вона повернулася?
Двері розчинилися. До передпокою ввалилися Вадим і Зінаїда. Вони несли пакети з «АТБ» — найдешевші: соціальний хліб, макарони «Розумний вибір» і, судячи з дзвону, щось у склі.
Вони не відразу помітили зміни. Їхній погляд був «замилений» звичним побутом.
— О, Рита вдома! — Вадим скинув куртку, кинувши її звичним рухом на пуф, якого не було. Куртка впала на підлогу. — Ти що, меблі переставила знову?
Зінаїда Захарівна, сопучи, пройшла на кухню. Вона навіть не подивилася на невістку, що сиділа статуєю за столом. Її радар був налаштований на холодильник.
— Я їсти хочу, сил немає, — заявила вона. — Вадику, розбирай пакети. Зараз будемо обідати, у нас режим.
Рита мовчала. Вона спостерігала, як свекруха по-хазяйськи відкриває холодильник, бурмочучи щось під ніс. Як Вадим, не роззуваючись, топчеться по чистому ламінату.
— Так, що тут у нас?
Зінаїда почала викладати на полиці свої скарби. Рита бачила, як у надра холодильника відправляються пачка маргарину, якісь зів’ялі сосиски і відкрита банка кільки.
А потім почалася вистава. Зінаїда дістала з кишені халата пачку жовтих стікерів-наліпок і маркер. Слинячи палець, вона почала відривати папірці і ліпити їх на продукти: на полицю з яйцями, на залишки молока, навіть на полицю, де стояла самотня пляшка води.
— Це щоб порядок був, — примовляла вона. — А то бач, повадилися.
Рита встала. Стілець скрипнув по підлозі, як постріл. Вона підійшла до холодильника. Свекруха затуляла собою огляд своїм широким, рихлим тілом. Але Рита все бачила.
На кожному стікері корявим почерком було виведено одне і те ж слово: «НЕ ЧІПАТИ». І нижче, дрібніше: «ВЛАСНІСТЬ З.З.».
Рита відчула, як усередині розливається крижаний спокій. Це був той самий момент, катарсис, точка неповернення, після якої всі мости згорають у ядерному полум’ї.
Вона набрала в груди повітря. Голос її був тихим, майже ніжним, з ноткою щирої, дитячої цікавості. Вона поставила запитання, яке мало стати епітафією їхньому шлюбу.
— Любий, чому в моєму холодильнику на моїх продуктах приклеєні записки «НЕ ЧІПАТИ»?
Вадим, який у цей час намагався відгризти зубами кришку від пива, завмер. Він подивився на дружину, потім на матір. В його очах промайнула паніка. Але звична нахабність переважила. Він спокійно відповів, жуючи пластиковий корок:
— Це нам з мамою. Вона дієту дотримується. Їй не можна нервувати, що їжу з’їдять.
— Дієту? — перепитала Рита.
— Так, лікувальну, — підтакнув він. — Ти ж все одно худнеш. Тобі корисно на воді посидіти. А мамі потрібне харчування.
У цей момент на кухню увійшла свекруха із задоволеною посмішкою. Точніше, вона розвернулася від холодильника, сяючи, як начищений самовар. В руках вона тримала об’ємний, шурхотливий пакет.
Вона простягнула Риті пакет із собачим кормом. Це був найдешевший сухий корм, «Чаппі» або щось подібне, кілограмова пачка.
— На ось, Риточко, — проспівала вона. — Це розвела окропом — і сита. Економія. Там білки, вітаміни, злаки. Для шерсті корисно. Ой, тобто для волосся. Ми з Вадиком подумали: раз у тебе грошей немає, то це найкращий варіант. Не голодувати ж тобі. А нам нормальну їжу залиш.
Світ на секунду завмер. Рита дивилася на пакет з намальованим щасливим собакою. Потім на обличчя свекрухи, що розпливлося в садистській посмішці. Потім на чоловіка, який хихикнув у кулак, відводячи очі.
Вони не жартували. Вони реально вважали, що це смішно. Що це гідний урок для «баби, що зарвалася».
І тоді Рита вирішила, що церемонитися більше не буде.
Рита повільно простягнула руку і взяла пакет. Він був важким.
— Собачий корм, кажете? — уточнила вона…
