— Ну а що? — знизала плечима Зінаїда. — Склад почитай. М’ясо-кісткове борошно. Натуральне все. У війну лободу їли — і нічого.
— Дякую, Зінаїдо Захарівно. Ви дуже дбайливі.
Рита акуратно поклала пакет на край столу. Потім вона взяла папку з документами, що лежала поруч із банкою зі слоном.
— Раз вже ми заговорили про економію і натуральний обмін, — голос Рити став жорстким, як удар батога. — Давайте звіримо баланс.
Вона відкрила папку.
— Вадиме, присядь. Мамо, ви теж.
— Чого ще? — насупився Вадим, відчуваючи зміну атмосфери.
— Сідай! — гаркнула Рита так, що Вадим гепнувся на табурет, проливши пиво.
Рита виклала на стіл перший аркуш. Роздруківка з OLX. Квартира на вулиці Соборній. Двокімнатна. Здається за 15 тисяч гривень плюс лічильники. Агент Зінаїда.
Тиша стала щільною, ватною. Свекруха зблідла, рот її розкрився.
— Ви здаєте свою квартиру вже два місяці? — продовжила Рита, карбуючи слова. — Живучи тут, на моєму повному забезпеченні? Їсте мій хліб, спите в моєму домі, палите мою електрику?
— Це… це я для онуків збираю! — верескнула Зінаїда. — Не твоє діло!
— Онуків у вас немає. А от гроші є!
Рита підсунула до них банку з чаєм.
— Сто тисяч гривень. Готівкою. Вкрадені з цієї сім’ї.
Вадим втупився в банку.
— Мамо? — просипів він. — Ти ж казала… на ліки?
— Заткнися! — шикнула на нього мати. — Це моє! Не чіпай!
Рита дістала наступний документ. Чек з «Епіцентру». І виписку переказів на ім’я Івана Петровича. Дача. Будівництво лазні.
— Загальна сума розкрадань із сімейного бюджету за пів року — 75 тисяч гривень. Плюс оренда. Разом, Зінаїдо Захарівно, ваш борг переді мною становить понад 130 тисяч гривень. Я не кажу про моральну шкоду.
— Який борг? Ти дружина! Ти зобов’язана! — Вадим схопився, обличчя його пішло червоними плямами. — Ти що, шпигувала за мною? Ти колупалася в моїх речах?
— Я захищала свої інвестиції, — спокійно відповіла Рита. — І я зрозуміла, що проєкт «Шлюб з Вадимом» є збитковим і підлягає ліквідації…
