Ніна часто їй дорікала, по-доброму кажучи, що та крім роботи нічого в житті не бачить, а треба б і на побачення ходити, і квіти від чоловіків приймати. Але Варя тільки віджартовувалася:
— Нінулю, у мене вже є найулюбленіший у світі чоловік. Підросте — він і стане мені квіти дарувати. Що мені ще потрібно для щастя?
Ніна у відповідь тільки махала рукою:
— Ай, ти просто безнадійна зі своїм трудоголізмом.
Незабаром Варвару викликали в головний офіс. Мало відбутися велике укрупнення фірми, відкриття двох нових філій та інші глобальні зміни.
Усе керівництво збирали на важливу нараду, належало їхати і Варварі. Питання, з ким залишиться підрослий Василько, навіть не виникало. Звісно, з тіткою Ніною та її хлопчаками, тим паче хлопці підросли і здорово допомагали матері з малою.
Хлопчики жили дружно, ніколи не сварилися і не побилися жодного разу за всі ці роки. Уроки робили разом, разом гралися, разом допомагали старшим, коли це було потрібно. Хороші хлопці підростали, тямущі й добрі.
Варя ласкаво поплескала синочка по вихрастій маківці:
— Не сумуй, мій чемпіоне, я швидко повернуся, одна нога тут, друга там.
Той спритно ухилився від ласки:
— Ну справді, мам, що ти мене як маленького куйовдиш? — І важливо додав: — Мені з хлопцями не нудно ніколи. І тітці Ніні ми будемо допомагати з маленькою Варваркою управлятися.
Тим паче дядько Коля завтра прилітає з вахти. Скільки цікавого нам розповість про північ! Тож ти там працюй спокійно і не переживай за мене. Варя поривчасто обняла сина, а той, витягнувши руки по швах, мужньо потерпів ці «телячі ніжності».
Ну, жінки, що з них узяти, люблять вони обніматися. Варвара вирішила летіти літаком, щоб заощадити час і не трястися в задушливому поїзді пів доби. З аеропорту вона їхала в центральний офіс на таксі, так глибоко занурена у свої думки про нараду, що не помічала здивованих поглядів, які кидав на неї таксист через дзеркало.
Нарешті він не витримав мовчання:
