Все ж вирішила, що краще не говорити, адже знав же він тоді прекрасно, що кинув її вагітною. І ніколи не намагався її знайти, дізнатися, як вона, і зараз жодного слова не згадав про це, навіть не запитав.
— Гаразд, бувай. Не сумуй.
Варвара сказала йому на прощання ті самі слова, які від нього почула останніми дев’ять років тому. Вийшла з машини і впевнено зачинила дверцята. Павло дивився їй услід, загадавши про себе: якщо зараз озирнеться, значить, варто спробувати знову до неї підкотити.
Це ж Варка, та сама наївна сільська овечка. Не могла ж вона так уже кардинально змінитися, щоб забути його і безслідно витравити з серця почуття. Тим паче вона тепер тітка перспективна, при грошах. Он, на літаках літає, на таксі роз’їжджає по всьому місту, чайові дає щедрі, не рахуючи, одягнена дорого і стильно.
Сумочка одна в неї коштує стільки, що Павло за місяць роботи не назбирає. Але Варя твердим кроком пройшла на ґанок офісної будівлі й увійшла всередину, так жодного разу і не озирнувшись. Павло постояв ще трохи у дворі, чекаючи — може, вона вийде скоро і вдасться відвезти її ще куди-небудь, а по дорозі поспілкуватися і розжалобити.
Але диспетчер передала йому по рації новий терміновий виклик. Треба було їхати за черговим пасажиром. Він важко зітхнув і наостанок озирнувся на численні ряди великих вікон будівлі, за одним з яких загубилася дівчина з його далекого минулого.
Дівчина, яка не захотіла тепер стати його сьогоденням, коли він сам цього раптом захотів. По заслузі йому, якщо чесно зізнатися самому собі. Коли все було в його руках, тоді він усе профукав, хизувався своєю дурною гординею. Так, кожна людина — сама коваль свого нещастя.
Було в нього колись багатство, становище в суспільстві, статус. Точніше, у його батька все це було. Але обернулося так, що всі вони в одну мить втратили. Коли батька з високої посади з ганьбою турнули, довелося виживати як виходило, без колишньої розкоші.
А у Варки цієї, наївної дурепи з глухого села, не було нічого, крім юної краси і старенької хатинки бабусі. Але зате тепер вона як сир в маслі катається, всього сама досягла. Он у якій крутій будівлі працює, начальниця, напевно. Нужди не знає.
Легко може найняти його, Павла, як простого візника, а потім грюкнути дверцятами і процокати підборами, навіть не озираючись. Панею вона стала, справжньою леді, а він тепер плебей. Життя як гойдалка: хтось був унизу, а став нагорі, а хтось навпаки, скотився вниз.
Хтось давно шкодував, та перестав, а комусь ось зараз пошкодувати довелося про втрачене. І, гірко зітхнувши, поїхав Паша за пасажиром, мало не фізично відчуваючи, як збільшується незрима прірва, що розділяє його з Варварою. Так, життя — штука така, складна 😉
