От і довелося хлопцеві спішно закінчувати водійські курси і влаштовуватися на автобазу при заводі. Аліна навіть ахнула, коли почула це. До чого ж схоже на її власну історію! Вона ж теж не змогла довчитися саме з цієї причини — потрібно було себе забезпечувати.
— Ну, а я навіть вдячний тітці за те, що вона так вчинила, — посміхнувся Льошка. — Зате мені зараз всього двадцять, а я вже повністю самостійна людина. Мої ровесники ще у батьків на шиї сидять, а я сам собі господар.
Льошка знімав квартиру в хорошому районі. Йому вдалося знайти відмінну роботу. Він возив начальника великого заводу. Зарплата була дуже навіть нічого. І на життя вистачало, і навіть на розваги.
З того самого пам’ятного вечора Льошка і Аліна більше не розлучалися. Спочатку зустрічалися, ходили на побачення. Хлопець завжди придумував щось новеньке. То вони по старому центру міста гуляли, розглядаючи незвичайні будівлі. То в котокафе сиділи — закладі, про існування якого дівчина навіть не підозрювала.
А всього через місяць Льошка запропонував Аліні переїхати до нього. Та з радістю погодилася. А що, так навіть вигідніше — знімати одну квартиру замість двох. До того ж дівчина так давно мріяла виїхати зі свого барака.
Льошка виявився добрим, турботливим, чуйним. Саме про таку людину поруч Аліна завжди і мріяла. Він все вмів: і готувати, і ремонт робити, і з грошима поводитися. Рукастий, відповідальний, господарський.
Головне, він дуже любив Аліну. Дівчина це відчувала. Звичайно ж, вона теж любила Льошку. І молоді люди відчували себе тоді по-справжньому щасливими.
Попереду було стільки всього хорошого. Обом здавалося, що вони разом обов’язково досягнуть успіху. Не випадково ж доля звела двох людей з настільки схожими історіями і однаковими поглядами на життя.
Льошка працював водієм, Аліна продовжувала трудитися в шкільній їдальні. Тепер вона поверталася додому із задоволенням, купувала по дорозі що-небудь смачненьке, щоб приготувати коханому вечерю, і чекала Льошку з роботи.
Вони розписалися через місяць після того, як стали жити разом. Ось так от швидко все у них розвивалося. Гучне весілля влаштовувати не стали. До чого це? Зайвих грошей немає, родичів, яким потрібно було б все це урочисте дійство, теж не було.
«Краще в дім щось купити», — вирішили вони і відзначили удвох у ресторані. Душевно так посиділи.
Льошка тоді дивився на Аліну серйозними очима і говорив, що зробить все заради їхньої родини.
— Ми будемо щасливі. У нас з’являться діти, і вони теж будуть щасливі. Заради нас я гори зверну.
І Льошка дійсно намагався виконати цю обіцянку. Він багато працював. Йому видавали премії, які він відкладав на рахунок на майбутнє житло. У подружжя була спільна мрія — обзавестися своєю власною квартирою.
І вони йшли до неї. Обидва, звичайно, розуміли, що до виконання цього бажання ще далеко, але нічого, не все відразу, потихеньку. З дітьми Льошка і Аліна поки вирішили не поспішати.
Обидва вважали, що для початку потрібно заробити на власний куток. Подружжя хотіло, щоб у їхнього малюка було щасливе безтурботне дитинство, не таке, як у них. Але у долі, як видно, на все є свій план.
Одного разу Аліна зрозуміла, що чекає дитину. Сталося у неї якось вранці щось на зразок осяяння. Підозрювати щось було ще рано, але Аліну раптом буквально пронизала думка: всередині неї вже живе і розвивається малюк.
Спочатку Аліна відмахувалася від цих здогадок. Потім все ж зробила тест. Дві смужки. Ніяких сумнівів бути не може. Що ж, майбутню матір це майже не здивувало, адже вона все відчувала.
Тоді Аліна ще не здогадувалася, навіть уявити собі не могла, що в цей же самий час радіє позитивному тесту і абсолютно незнайома їй жінка, яка зовсім скоро зіграє величезну роль в житті їхньої молодої сім’ї.
Льошка зрадів, дізнавшись новину. Підхопив молоду дружину на руки, закружляв по кімнаті. Від надлишку почуттів майбутній батько так міцно обіймав кохану, що тій навіть важко було дихати.
— Нічого собі! А я боялася тобі говорити, думала, засмутишся, — посміхнулася Аліна, дивлячись на сяючого чоловіка.
— Чому це? — здивувався той.
— Ну як, ми ж квартиру спочатку свою хотіли, на ноги встати, а вже потім…
— Хотіли, — погодився Льошка. — Планували-то ми зовсім все по-іншому, але чомусь я неймовірно радий. Це взагалі найкраща новина за все моє життя.
Аліна посміхнулася. Ну який же Льошка… Хороший! Вона тільки зараз потихеньку починала звикати, що поруч з нею тепер така людина. Найкращий, найхороший на всій планеті. І він любить її. Яке ж це щастя!
Молоде подружжя стало готуватися до появи спадкоємця. Аліну перевели на легшу роботу. Каструлі-то їй тепер тягати було не можна. Її зарплата зменшилася. Зате Льошка став брати підробітки. Вдень начальника свого возив, вечорами на вантажівці матеріали на об’єкти доставляв.
Крутився як міг, щоб зібрати побільше грошей до народження малюка. «У нашої дитини має бути все необхідне і навіть більше», — говорив Льошка, обіймаючи ввечері після роботи Аліну. Аліні було шкода чоловіка. Вона бачила, як він втомлюється, але що поробиш. Чоловік правий. Їм дійсно нікому допомогти. Доводиться всього домагатися самим. А це нелегко.
Потім настала довгоочікувана декретна відпустка. Аліна почувалася не дуже добре і рада була можливості хоч трохи відпочити перед появою улюбленої доньки. УЗД вже показало, що буде дівчинка. Подружжя навіть з ім’ям визначилося. Льошка сказав, що хоче назвати доньку Сонечкою. Аліна не заперечувала, їй теж сподобалося ім’я. Тепле таке, миле.
Це сталося пізнім вересневим вечором. Ніщо не віщувало біди. Льошка відправився на підробіток — перевезти меблі з одного міста в інше. Радів ще можливості принести в дім зайву копійку, яка, звичайно ж, була зовсім не зайвою.
Погода хороша, траса спокійна. Льошка — водій досвідчений, незважаючи на юний вік. Аліна часто хвилювалася, коли її чоловік здійснював міжміські перевезення, але того вечора вона зовсім не тривожилася.
Аліна лежала на дивані з ноутбуком і вибирала для малятка речі на виписку. Так, до цього моменту ще пара місяців, але поки замовиш, поки посилку доставлять, купа часу пройде.
Аліна з посмішкою розглядала крихітні комбінезони і сорочечки. Особливе розчулення викликали сукні. Виявляється, на новонароджених шиють навіть розкішні вечірні туалети. Так приємно було уявляти свою малечу в цих обновках.
Цікаво, на кого буде схожа маленька Сонечка? Відомо це буде тільки через два місяці. Вони з Льошкою обидва симпатичні, Соня в будь-якому випадку буде у них красунею. Але це навіть не головне, аби здоровенька народилася.
І тут пролунав дзвінок. Аліна відразу щось відчула. Їй зовсім не хотілося брати слухавку. Дзвінок у вечірній час, ще й з незнайомого номера. Не до добра це, але діватися нікуди.
— Аліно, — в трубці пролунав схвильований голос Андрія. Дівчина відразу ж його впізнала, це був напарник Льошки, його колега. Тон чоловіка вселяв побоювання. — Аліно, біда, Льошка розбився.
— Як?
