О третій ночі другої доби дід таки не витримав.
— Наталю.
— М?
— Ти коли востаннє лягала?
— Не пам’ятаю.
— Лягай.
— Діду, я на півдорозі. Якщо зараз ляжу, все розповзеться.
Він подивився на неї, похитав головою й пішов. За десять хвилин повернувся в теплій безрукавці, з ключами.
— Ходімо.
— Куди?
— Вниз.
— Куди вниз?
— У пекарню.
Наталя підвела голову.
Дід не спускався в пекарню кілька років. Від того дня, як повісив замок на вітрину. Вона мовчки встала, натягнула кофту й пішла за ним.
Він відімкнув замок — той заїдав, дід крутив ключ туди-сюди, лаявся собі під ніс. Усередині пахло тим самим запахом зачинених приміщень, сухим пилом, старим папером, але під усім цим, глибше, ледь вловимо, — борошном. Дід увімкнув світло.
Загорілися дві лампи з чотирьох. На металевих стелажах стояли перевернуті дека, акуратно складені, жодного зайвого руху — так усе залишив батько. Біля дальньої стіни — невелика дров’яна пекарська піч, та сама, на якій батько працював останні роки після того, як продав подову.
Не подова, звісно, але жива.
— Тісто місити вмієш на великий заміс? — спитав дід, не дивлячись на неї.
— Умію.
— Тоді працюй тут. Нагорі ти вже все в голові перекрутила, тепер руками треба. Борошно он, у бочці, свіже, мені його в середу завезли. Піч я розтоплю.
Він говорив коротко, ніби це була звичайна нічна зміна, яких у них із батьком було сотні. Наталя повісила кофту на гачок, вимила руки до ліктів холодною водою в глибокій мийці, пов’язала фартух.
Уперше за кілька років пекарня наповнювалася звуками: гудінням витяжки, стуком заслінки, шурхотом паперових мішків. Дід барився біля печі не тому, що не пам’ятав, а тому, що не хотів квапитися.
Відкрив заслінку, зазирнув усередину, закрив. Постукав кісточкою по бічній стінці. Прислухався, як віддається звук.
Потім дістав з-за печі бляшану коробку із сухою березовою тріскою, заклав тріску в топку, черкнув сірником. Вогонь узявся не відразу: піч довго стояла холодною, метал вистиг до самого нутра.
— Вона образилася, — сказав дід у відчинену топку. — Кілька років без роботи — будь-хто образиться…
