— У мене зараз складний період на роботі, ти ж знаєш. Давай не будемо сваритися через дрібниці.
Сам він не давав дружині ні гривні вже два роки. Його зарплати ледве вистачало на ресторани з друзями і підтримку статусу перед колегами.
Катастрофа трапилася в суботу, коли Ірина, скориставшись рідкісним спокоєм у домі, працювала над Айвазовським. Морська хвиля під її пензлем поступово набувала первозданної глибини і прозорості. Свекруха зажадала спуститися і приготувати обід для всієї родини, і Ірина, згнітивши серце, залишила роботу, попередньо закривши двері студії.
Повернувшись через годину, вона побачила двері розчиненими навстіж і різкий хімічний запах, що бив у ніс. Кароліна сиділа в її робочому кріслі, недбало закинувши ногу на ногу, і використовувала професійний розчинник. Імпортний, вісім тисяч гривень за флакон, який доводилося замовляти з Європи, вона використовувала як рідину для зняття лаку.
Частина розчинника пролилася на картину Айвазовського. Фарба набрякла і розмазалася, утворивши потворну каламутну пляму прямо на зображенні хвилі — тієї самої хвилі, над якою Ірина працювала останні два тижні.
— Ти що наробила? — Ірина задихнулася від жаху.
— Ой, подумаєш, — Кароліна знизала плечима. — У тебе тут банок багато всяких стоїть.
— Я думала, це дрібниці якісь. Звідки мені знати?
— Це робота вартістю в кілька мільйонів! Це Айвазовський, замовник мене знищить!
— Ну вибач. Нічого розкидати свою хімію де попало. Сама винна, треба було підписати, що не можна чіпати.
Альбіна Дмитрівна, що прибігла на крики, негайно стала на захист дочки, навіть не глянувши на зіпсовану картину.
— Через якусь стару картинку такий скандал влаштовувати! Зафарбуєш якось, ділов-то. А на дитину кричати — це остання справа.
Віталій, що спустився подивитися, що за шум, оцінив пошкодження побіжним поглядом і лише знизав плечима:
— Ну буває. Сама винна, Ір. Треба було двері на ключ замикати, якщо там такі цінності. Логічно ж.
Три ночі Ірина провела без сну, міліметр за міліметром відновлюючи картину під збільшувальним склом. Вона орудувала найтоншими пензлями, проклинаючи той день, коли погодилася жити під одним дахом зі свекрухою. Головні болі від хімікатів розколювали скроні, тремтіння в пальцях не вгамовувалося до ранку, страх перед замовником стискав горло. Ніхто з родини не вибачився.
А потім вона виявила порожню коробку в схованці. 100 тисяч гривень — вісім місяців накопичень на курси підвищення кваліфікації в Італії та ліки для літніх батьків у Чернігові, — зникли безслідно. Ірина спустилася у вітальню, де вся сім’я дивилася серіал, їла фрукти і сміялася з якихось жартів з екрану.
— Віталію, де гроші з шафи? З коробки під светрами?
Чоловік зблід, відвів очі вбік, нервово почухав потилицю — всі його звичні жести, коли він знав, що спійманий.
— Я позичив. Кароліні потрібен був абонемент в спа-салон. І сукні з ЦУМу на розпродажі були, і сумочка хороша. Для підняття настрою, розумієш? Вона таке пережила.
— Ти вкрав мої гроші на сумочку для своєї сестри?
— Ну яке «вкрав», Ір? Ми чоловік і дружина, гроші спільні. Яка різниця, на що витратити? Чи не все одно?
— Різниця в тому, що ти не даєш мені ні гривні вже два роки. Я збираю ці гроші на ліки для своїх батьків!
Альбіна Дмитрівна схопилася з дивана, відкинувши пульт.
— Як ти смієш звинувачувати мого сина в крадіжці в його власному домі? Жадібна! Скупердяйка! Перераховуєш кожну копійку, трясешся над кожним папірцем!
Кароліна навіть не відволіклася від телефону, продовжуючи гортати стрічку, хоча саме на її примхи пішли чужі гроші. Ірина стояла мовчки, дивлячись на чоловіка, який смикав край футболки і не смів підняти очей.
Вона дивилася на свекруху, побагровілу від праведного гніву. На зовицю з її байдужим профілем. І розуміла з лякаючою ясністю: вона тут не людина і ніколи нею не була. Просто функція, гаманець з руками, який можна використовувати і викинути.
У неділю о сьомій ранку Альбіна Дмитрівна розбудила її списком справ, написаним великим почерком на аркуші з блокнота: 15 гостей на обід (подруги Кароліни і сусідки), запечена качка, випічка з трьома видами начинок, салати, холодець, торт. І окремим пунктом стояла гора шовкового одягу Кароліни для прасування, тому що сестра чоловіка хотіла виглядати вишукано перед подругами.
— Ні, — сказала Ірина.
— Що значить «ні»? — Свекруха сторопіла так, ніби почула це слово вперше в житті.
— Я не служниця і не кухар. Замовте кейтеринг з ресторану. Кароліні 30 років, вона цілком доросла людина і може подбати про своїх гостей сама.
Альбіна Дмитрівна вдарила долонею по столу так, що підстрибнув посуд і задзвеніли чашки.
— Нахабна, груба, невдячна селючка! Я тебе в цей дім пустила, а ти так зі мною розмовляєш!
Віталій вбіг з ванної з піною для гоління на щоці, стривожений криками.
— Що тут відбувається? Ір, мамо, що трапилося?
