Скандал розгорівся вдома. Еліна не кричала, вона просто методично розкладала факти. У них на рахунках вісімдесят тисяч гривень, відкладених на відпустку. Кредит на півтора мільйона — це платіж у районі тридцяти-сорока тисяч на місяць на п’ять років.
Їхній загальний дохід — близько вісімдесяти тисяч. Відняти комуналку, їжу, транспорт — залишаться копійки. «І це все заради квартири, яка нам не належить?» — Еліна розмахувала руками. — «Яка, може, взагалі ніколи не дістанеться?».
«Дістанеться», — вперто повторював Сашко, — «Мама обіцяла». «Твоя мама обіцяла нам допомогти з початковим внеском на машину, де допомога? Сказала, що подарує на річницю сервіз, де сервіз? Обіцяла забрати нас із Борисполя торік, де вона була? Правильно, забула».
«Ліно, не треба так». «Треба, Сашко, я втомилася вдавати, що твоя мати не намагається нами маніпулювати. Весілля, яке вона оплатила, — це святе. А те, що ми живемо в моїй квартирі, куди ти в’їхав без копійки в кишені, — це дрібниці?».
Сашко зблід: «Тобто тепер ти мені пригадаєш, що квартира твоя?». «Я нагадую, що ти живеш не в родовому гнізді, а в мене. І якщо вже твоя мати вимагає інвестицій у нерухомість, то нехай почне з оренди за свого сина». Вони не розмовляли три дні.
Еліна йшла на роботу раніше, поверталася пізніше. Сашко демонстративно ночував на дивані. Ніна Григорівна надзвонювала щодня, але Еліна скидала. А потім свекруха приїхала сама.
Еліна відчинила двері й побачила на порозі Ніну Григорівну з пакетами. «Еліночко, можна? Я тобі борщу принесла й пиріжків». Відмовити було незручно, і свекруха пройшла на кухню. Вона почала розкладати контейнери, щебетати про погоду, про сусідів, про щось іще.
Еліна стояла біля стіни й чекала. «Ти не сердься на мене, Еліночко», — нарешті перейшла до справи Ніна Григорівна. — «Я не зі зла, просто переживаю за квартиру. Розумієш, вона ж пам’ятна, там мої батьки жили, я виросла». «Розумію», — коротко відповіла Еліна.
«От і добре, значить, допоможете?». «Ні». Ніна Григорівна завмерла з пиріжком у руці. «Як це — ні?». «Так, у нас немає півтора мільйона, і не буде». «Сашенька казав, що ви можете взяти кредит».
«Сашко помилявся». Свекруха поставила пиріжок на стіл, обличчя її стало жорстким. «Еліночко, я думала, ти розумна дівчинка, розумієш, що до чого. Квартира на Подолі — це капітал. Ти вкладешся зараз, потім отримаєш утричі більше».
«Якщо вона дістанеться Сашкові, а якщо ні?». «Дістанеться, я ж мати, я розпоряджуся. У вас чоловік і дочка, вони теж спадкоємці. Наталя відмовиться, я з нею домовлюся, а Віктор мені не указ». Еліна посміхнулася…
