Сашко пішов до батьків, сказав, що йому треба подумати. Еліна залишилася одна у квартирі, яка раптом здалася просторою й порожньою одночасно. Два тижні минули в підвішеному стані. Сашко дзвонив, казав, що скоро повернеться, що йому треба розібратися.
Еліна мовчала, бо втомилася вмовляти. А потім пролунав дзвінок у двері, на порозі стояла Ніна Григорівна з текою. Але цього разу вона була не одна, поруч маячив Сашко з винуватим обличчям. «Еліночко», — свекруха говорила медово.
«Я все обдумала, вирішила запропонувати компроміс. Ми зробимо так: ти оплачуєш ремонт, а ми потім впишемо Сашеньку в частку квартири. Все чесно». Еліна мовчки дивилася на них. На Ніну Григорівну з текою, на Сашка, який не міг підвести очі.
І раптом її накрило — не гнів, ні, а холодна, абсолютна ясність. «Ось кошторис!» — Ніна Григорівна простягнула теку. — «Раз живеш із моїм сином, оплати ремонт у нашому родовому гнізді». Еліна взяла теку, відкрила, подивилася на цифри, підвела очі.
«Так ваш син живе в моїй квартирі, до чого тут ваше родове гніздо?» — голос її був спокійним, майже ласкавим. — «Давайте так. Ви разом зі своїм сином зараз зберете його речі та з’їдете у своє родове гніздо. Там зробите будь-який ремонт, який хочете, на свої гроші, а я залишуся тут, у своїй квартирі. Одна».
Ніна Григорівна відкрила рота: «Ти що, виганяєш мого сина?». «Я звільняю вашого сина від необхідності жити з дружиною, яка не хоче спонсорувати чужий ремонт. Сашко, збирай речі». «Лін», — Сашко зробив крок уперед, — «ти чого? Ми ж можемо домовитися».
«Домовитися?» — Еліна посміхнулася. — «Сашко, ти два тижні жив у мами й прийшов сюди з нею, з кошторисом. Ти зробив вибір, я просто його оформлюю. Але я люблю тебе». «Любиш?». «Але маму любиш більше. Вільний».
Ніна Григорівна заголосила: «Що ти робиш? Це ж сім’я! Не можна так!». «Можна», — відрізала Еліна. — «У вас є година, потім я викликаю поліцію». Вони пішли через сорок хвилин.
Сашко зібрав речі мовчки, не дивлячись на неї, а Ніна Григорівна голосила щось про безсердечність і невдячність. Еліна стояла біля вікна спиною до них і чекала, коли грюкнуть двері. Грюкнули. Минуло три місяці…
