Звичайний вечір у молодій сім’ї був порушений пронизливим вереском зі спальні.
— Синку! Вона сховала сімсот тисяч!
Свекруха, копирсаючись у чужих речах, виявила велику суму в старій сумці невістки. Не розібравшись у ситуації, чоловік увірвався на кухню зі звинуваченнями.
— Мамин будинок продала і гроші приховала!
Мати й син, радіючи знахідці, помчали в банк оформляти вклад, навіть не підозрюючи, який сюрприз на них чекає.
Людмила Сергіївна готувала олів’є на день народження чоловіка. Звичайний вечір у звичайній трикімнатній квартирі на околиці міста. Тільки ось готувала вона не сама.
Свекруха, Зінаїда Іванівна, вже третій місяць жила з ними після того, як її власна «однокімнатка» пішла тріщинами. Буквально. Будинок визнали аварійним, мешканців розселяли, але процес затягнувся.
— Тимчасово, Людочко. Ну що ми, чужі люди? — голосила свекруха, коли в’їжджала з трьома валізами й коробкою фікусів. — Місяць-другий, і мене як вітром здує.
Минуло вже чотирнадцять тижнів. Зінаїда Іванівна облаштувалася в спальні, виселивши Людмилу з Олегом на диван у вітальні. Пояснювала це віком і хворою спиною, для якої був потрібен ортопедичний матрац.
Те, що саме цей матрац Людмила з чоловіком купували на свої кровні, свекруху не бентежило. Людмила різала варену моркву кубиками й думала про те, що її життя нагадує листковий пиріг, де кожен шар — нова порція терпіння. Ось свекруха переставила весь посуд у шафах, бо той «неправильно стояв». Ось вона почала прати свої речі в машинці по три рази на день, намотуючи лічильники. Ось щовечора дзвонила сусідкам і годинами обговорювала чужі життя, а потім скаржилася на головний біль від напруги…
