— Карино, ну ми ж живемо разом. Ми й так щодня спілкуємося.
— Ми не спілкуємося. Ти спілкуєшся з мамою, а я сиджу осторонь і чекаю, коли ти звільнишся.
Денис винувато подивився:
— Вибач, просто мама багато пише. Якщо я не відповім, вона образиться.
— Нехай ображається. Я теж ображаюся. Але тобі, мабуть, важливіші мамині почуття, ніж мої.
Денис мовчав. Карина встала, пішла в спальню, грюкнувши дверима. Денис залишився сидіти, дивлячись у телефон.
Вони стали сваритися частіше. Кожна сварка — через свекруху, через дзвінки, повідомлення, постійне втручання. Карина вимагала встановити межі. Денис обіцяв, але не робив. Коло замкнулося.
— Денисе, я втомилася. Я не можу так жити. Твоя мати між нами. Весь час. Кожен день. Кожну годину.
— Карино, що ти хочеш? Щоб я перестав спілкуватися з мамою?
— Хочу, щоб ти спілкувався нормально. Два-три рази на день. Як нормальні дорослі люди, а не по п’ятнадцять разів, як маленька дитина з матусею.
— Вона сумує за мною.
— Вона маніпулює тобою, ти не бачиш? Вона спеціально дзвонить у найневідповідніші моменти, коли ми разом. Вона хоче зруйнувати те, що між нами.
— Ти перебільшуєш.
— Я не перебільшую. Вона ревнує тебе до мене. Хоче, щоб ти був тільки її.
Денис похитав головою:
— Це абсурд. Мама не така.
— Тоді чому вона дзвонить, коли ми вечеряємо, коли дивимося фільм, коли лягаємо спати? Чому не вдень, коли ти на роботі, один?
— Ну, вдень я зайнятий.
— А ввечері теж зайнятий — мною, твоєю дружиною. Але їй це не важливо. Вона перериває наш час разом. Спеціально.
Минув рік з початку цієї історії. Карина була на межі, виснажена постійними дзвінками, повідомленнями, присутністю свекрухи в їхньому житті. Навіть коли Людмила Миколаївна фізично не була поруч, вона була між ними — голосом у телефоні, повідомленням на екрані, темою кожної сварки.
Одного ранку Денис поспішав на роботу і забув телефон удома. Карина знайшла його на тумбочці, коли прибирала. Хотіла відвезти на роботу, взяла телефон, пішла до дверей. Телефон завібрував — вхідне повідомлення. Карина машинально глянула на екран. Повідомлення від контакту «Матуся».
«Денисику, не забудь сьогодні перевірити тиск. Пам’ятаєш, вчора голова боліла? Може, це серце? Сходи до лікаря обов’язково. Я хвилююся за тебе, мій золотий».
Карина насупилася. Звичайне повідомлення. Але щось у ньому різонуло. «Мій золотий» — дивне формулювання. Вона розблокувала телефон (пароль знала, Денис не приховував). Відкрила листування з матір’ю. Прогортала вгору: вчорашні повідомлення, позавчорашні. Чим далі читала, тим більше хололо всередині.
Свекруха писала не як мати синові. Писала як ревнива дружина.
«Денисику, ця Карина знову змусила тебе йти з нею в кіно. А ти б краще до мене приїхав. Я борщ зварила твій улюблений. Синку, ти точно щасливий з нею? Мені здається, вона тебе не розуміє. Не так піклується, як потрібно. Денисочку, пам’ятаєш, як ми з тобою раніше кожні вихідні проводили?
