Київ для Олени Соколової давно перетворився на набір бежевих відтінків — колір нескінченного компромісу. У сорок шість років вона чітко розуміла: треба тікати із задушливого міста. Не назавжди, а просто туди, де можна почути справжню тишу, а не гул проспектів.
Її чоловік, Олег, інженер-будівельник з руками, що звикли до точності, підтримав ідею з тихим, розуміючим зітханням. Для нього дача була новим складним проектом, а для неї — єдиним шансом на порятунок від моральної задухи.
Вона шукала цілий місяць, перебираючи варіанти, доки не натрапила на дивне оголошення: дерев’яний будинок 60-х років, Житомирська область, лише 65 тисяч гривень. Ціна була не просто низькою для такого місця — вона здавалася майже зловісною.
На дзвінок відповів жіночий голос із легкою місцевою говіркою, рівний і дуже обережний. «Далеко від Києва, будинок старий, продаю швидко», — сказала та, хто представилася Зіною. При зустрічі біля хвіртки крайнього будинку біля лісу Олена побачила жінку з обличчям, ніби відполірованим байдужістю.
Яскравість одягу господині здавалася не проявом веселощів, а своєрідним ритуальним захистом від зовнішнього світу. Зіна коротко пояснила, що купила ділянку, але не зрослося, чоловік тяжко захворів. Її темні очі ковзали по покупцях без жодного інтересу, доки наприкінці огляду не зустрілися з пильним поглядом Олени.
У них промайнуло щось інше — глибокий, майже материнський жаль. «Ну що ж, доля твоя така», — тихо кинула вона, вже відвернувшись до лісу.
Будинок був старий, почорнів від часу, але залишався міцним. Олег, уважно перевіривши зруб, задоволено кивнув: «Живий. Дах підлатати, вінці перевірити — і можна жити». Він бурчав про далеку дорогу по Варшавській трасі та витрати на матеріали, але Олена вже не чула його сумнівів.
Вона бачила тут свою майбутню майстерню, простір, де фарби будуть живими, а не замовленими. Вони збили ціну до шістдесяти тисяч, і Зіна погодилася миттєво, ніби поспішала збути з рук не лише нерухомість.
Через десять днів дача офіційно стала їхньою власністю. Олег всю дорогу назад до Києва мовчав, зосереджено дивлячись на миготливий асфальт. …
