Олені присудили трохи більше шести мільйонів гривень винагороди. Олег, отримавши виписку з банківського рахунку, спробував будувати плани на майбутнє: «Квартиру дітям купимо, в подорож поїдемо…»
Але слова звучали натужно й фальшиво. Він здавався виснаженим, ніби невидима пружина всередині нього, стиснута за ці місяці до межі, нарешті лопнула. Через десять днів після отримання грошей, у звичайну суботу, вона знайшла його на дивані у вітальні.
Він лежав спокійно, підклавши долоню під щоку, немов приліг відпочити на хвилинку. Тільки губи були трохи розтулені, ніби для останнього, так і не сказаного жарту. Тиша в будинку була новою, густою субстанцією, що заповнила весь простір.
Вона впала на коліна, схопила його холонучу руку і почала люто терти, думаючи: «Просто затерпла. Зараз зігріється, зараз мине». Усвідомлення накотило крижаною хвилею, повільно, сантиметр за сантиметром.
Він долав усе заради неї. Аварія, погрози бандитів, нескінченний стрес суду. Він був її скелею. А вона, засліплена золотим блиском, не побачила смертельних тріщин. Вона так боялася міфічного прокляття ченця, що не помітила, як прокляла їх сама — своєю жадібністю, що перетворила чоловіка на мимовільного співучасника.
Не в крадіжці скарбу, ні. У крадіжці їхнього спокою, їхнього спільного майбутнього. Гроші миттєво стали для неї просто різаним папером, попелом…
