— Доброго дня, Артеме Леонідовичу.
І тут Ганна згадала.
— Ну звісно, помічник мера з якоїсь там частини.
— Доброго дня, присяду? — Він подивився на чашки. — Знаєте, я б теж не відмовився від кави, всю ніч на ногах.
Через десять хвилин Ганна поставила перед гостем чашку.
— Дякую. Я так розумію, це ви знайшли мого сина?
— Олексій ваш син?
— Ну, тоді так. Не знаю, як вам дякувати. Ви ж самі розумієте, жодної подяки не вистачить за врятоване життя. В Льошки з дитинства проблеми з серцем. Можна, та й треба було давно зробити операцію, але мати все боялася. Тепер без варіантів. Увечері літак, повезу його в клініку.
Ганна зітхнула.
— Ось так завжди: маленькі дітки — маленькі бідки…
