Весілля справляли в ресторані «Золотий павич», найдорожчому закладі на весь район.
Тамара Геннадіївна, мати нареченого, особисто обирала меню і навіть сорт троянд у букетах. Вона взагалі все робила особисто, такий вже характер.
Владна, міцна жінка із золотими перснями на кожному пальці та поглядом, від якого продавці на ринку самі скидали ціну. Її син Артем одружився з Аліною, тихою, світловолосою дівчиною із сумними очима. Тамара Геннадіївна невістку терпіла — саме терпіла, як терплять неминуче зло.
Дівчина була з бідної сім’ї, без зв’язків, без посагу. Мати померла, коли Аліні було п’ять. Батько — звичайний роботяга із заводу, яких тисячі, Віктор Степанович.
Руки в нього мозолясті, піджак із чужого плеча, і вічно мовчить, дивиться в підлогу.
— А Артемко міг би й кращу знайти, — шепотіла Тамара Геннадіївна своїй сестрі Раїсі ще на оглядинах. — Але закохався, як дурень.
Ну та й годі, якось перетреться. Головне, вона слухняна. А батько її… Господи, ти б бачила цього батька. Непорозуміння ходяче….
