— Гість. Його готель постраждав уночі.
Матвій кивнув, не ставлячи зайвих запитань.
До полудня дім Надії перетворився на своєрідний штаб допомоги. Прийшли Петрови — літня пара з онуком-підлітком. Прийшла Зінаїда Федорівна з онукою Настею, тією самою, яка викладала фотографії кілків в інтернет. Прийшла тітка Маша з магазину з чоловіком.
Надія годувала всіх, благо припасів було достатньо. Піч працювала справно, і на ній безперервно грівся величезний чайник. Каструля з картоплею та м’ясом, яку вона приготувала ще вранці, спорожніла за годину, і довелося варити нову.
— Надіє Петрівно… — Зінаїда підійшла до неї з червоними від сліз очима. — Пробач мені за все, що я наговорила, за те, що називала тебе божевільною. Ти знала, ти все знала.
— Я не знала, Зіно, просто відчувала.
— Це одне й те саме. Ти відчувала, а ми сміялися. І ось тепер у мене дім без даху, а в тебе ні подряпини.
— Головне, що всі живі. Дах полагодимо.
— Як? У мене грошей немає на такий ремонт.
— Розберемося. Разом розберемося.
Настя, онука Зінаїди, дівчина років 20 з модною стрижкою і винуватим виразом обличчя, підійшла до Надії окремо.
— Надіє Петрівно, я хотіла вибачитися за ті фотографії, за коментарі. Я була дурепою.
— Ти була молодою. Молоді часто не розуміють того, що розуміють старі.
— Це не виправдання. Я завдала вам болю своїми словами.
— Завдала. Але зараз ти тут, у моєму домі, в безпеці. Це важливіше за старі образи.
— Можна я… Можна я напишу новий пост? Розповім, як ваші кілки врятували вас? Як ви нас усіх прихистили?
Надія подумала секунду.
— Можна. Тільки напиши правду: що це заслуга мого чоловіка Михайла, який придумав цей захист.
— Обов’язково напишу.
Близько третьої години дня приїхала Віра. Вона кинула машину біля в’їзду в селище — далі проїхати було неможливо через повалені дерева — і прибігла пішки, задихаючись від хвилювання.
— Мамо! Мамо! Ти жива!
— Жива, донечко! Все добре.
Віра обняла її так міцно, що Надія ледве могла дихати.
— Я так злякалася. Зв’язку не було. Дороги перекриті. Я думала: все, кінець.
— Все в порядку. Дім вистояв. Кілки спрацювали.
Віра відступила на крок і озирнулася. Побачила людей, які розташувалися по всьому будинку: хто на дивані, хто на підлозі на матрацах, хто за столом з кухлем чаю.
— Мамо! У тебе тут цілий табір біженців.
— Сусіди. Їхні будинки постраждали.
— І ти всіх прихистила?
— А як інакше? Не на вулиці ж їм мерзнути.
Віра помітила Родіона, який сидів у кутку, незвично тихий і задумливий.
— А цей що тут робить?
— Його готель зруйнувало. Прийшов уночі, попросив притулку.
— І ти пустила?
— Пустила. Він теж людина, хоч і неприємна.
Віра підійшла до батька.
— Ну що, тату? Переконався тепер, що мама не божевільна?
Родіон підняв на неї очі, і Віра побачила в них щось нове. Не нахабство, не самовпевненість, а смирення.
— Переконався. Твоя мати – дивовижна жінка. Я був дурнем, що не зрозумів цього раніше.
— 20 років тому не зрозумів.
— І зараз би не зрозумів, якби дах на голову не впав. Ти права. Мені знадобилася буря, щоб побачити очевидне.
Віра не знала, що на це відповісти. Вона ніколи не бачила батька таким — розгубленим, таким, що визнає свою неправоту.
До вечора прийшли представники ДСНС. Обходили будинки, перевіряли постраждалих, складали списки пошкоджень. Молодий лейтенант довго стояв перед будинком Надії, розглядаючи кілки.
— Товаришко Кузнєцова, це що за конструкція у вас на даху?
— Захист від вітру. Старовинна техніка.
— І вона працює?
— Як бачите, єдиний будинок на вулиці без пошкоджень.
Лейтенант записав щось у блокнот.
— Цікаво. Дуже цікаво. Я передам інформацію начальству. Може, знадобиться для інших населених пунктів.
Наступного дня, коли розчистили основні завали і відновили електрику, до селища приїхали журналісти з Івано-Франківська. Хтось, може, Настя зі своїм постом в інтернеті, привернув їхню увагу до історії про будинок з кілками, який єдиний встояв у бурі.
— Надіє Петрівно, розкажіть, як ви додумалися до такого захисту? – питала молода журналістка з мікрофоном.
— Не я додумалася. Мій покійний чоловік, Михайло Іванович, він був теслею від Бога. Вивчав старовинні методи будівництва.
— І ви заздалегідь знали, що буде така сильна буря?
