Максим і його люди знищать докази за добу, сховають активи, а тебе виставлять істеричкою».
Женя мовчала, відчуваючи, як стіни кабінету зсуваються, стискаючи її в лещатах. «Що мені робити?» — Марина сіла навпроти, взяла її за руки. — «Повернутися додому, посміхатися, готувати йому сніданки і питати, як пройшов день. І паралельно шукати першоджерело, чорну бухгалтерію, список рахунків, схему грошових потоків». «Ти хочеш, щоб я жила з людиною, яка…»
«Я хочу, щоб ти вижила», — Марина стиснула її пальці до болю. — «Подумай про батьків. Якщо ти сядеш, це їх уб’є. Стисни зуби і терпи». Увечері Максим повернувся з букетом троянд і пляшкою вина. «Ти сьогодні бліда якась», — зауважив він, цілуючи її в скроню. — «Втомилася?» «Квартальний звіт добиває», — Женя змусила себе посміхнутися.
«Ти ж знаєш, як це буває». — «Знаю, знаю. Давай я приготую вечерю, а ти відпочинь». Вона дивилася, як він порається на кухні, наспівуючи щось під ніс, і думала: ця людина шість років планувала відправити мене до в’язниці, а зараз ріже овочі для салату і посміхається. Коли він пішов у душ, вона обшукала його портфель.
Другий телефон, той, про який він згадував як про робочий для віп-клієнтів, виявився підозріло порожнім: ні повідомлень, ні дзвінків, ні контактів. Хтось ретельно чистив його після кожного використання. Але в кошику видалених фото Женя знайшла розмитий знімок: рукописний список імен з цифрами навпроти, суми в мільйонах. З ванної перестала литися вода.
Вона гарячково сунула телефон назад у портфель і схопила книгу з журнального столика. Максим вийшов у халаті, волосся ще вологе. «Що читаєш, детектив?» — запитав він. Вона показала обкладинку, не бачачи назви: «Про фінансові махінації, уявляєш? Нуднувато, але затягує». Він хмикнув і ліг поруч, обіймаючи її за талію.
Женя лежала нерухомо, борючись з нудотою, що підступала. Через тиждень Максим оголосив про чергове відрядження, цього разу до Львова, на три дні. Поїхав рано вранці, квапливо цмокнувши її в щоку, і забув на столі в кабінеті особистий ноутбук. Женя чекала до півночі, засмикнула штори, залишила тільки настільну лампу. Комп’ютер запросив пароль.
Дата весілля – невірно. Рік їхнього знайомства – невірно. Залишилося три спроби. Вона сиділа в темряві, перебираючи в пам’яті все, що знала про чоловіка. Він був сентиментальним, забобонним. Його мати померла, коли йому було 18, і він досі носив її фотографію в гаманці. Женя ввела дату смерті свекрухи, екран блимнув і відкрився.
У прихованій папці, резервній копії, вона знайшла файли з кодовими назвами. Файл EVDS виявився детальною таблицею грошових потоків благодійного фонду «Добре серце». Цифри розповідали страшну історію:
