На журнальному столику, поруч із початою пляшкою дорогого коньяку, недбало лежали документи, ніби господар не очікував чужого візиту і не трудився ховати докази. Страховий поліс від компанії «ТАС» на її ім’я — Євгенії Володимирівни Візігіної, з виплатою 20 мільйонів гривень у разі смерті. Бенефіціар — Микита Федорович Візігін, законний чоловік. За фальшивою панеллю з вагонки, яку вона виявила, простукавши стіни, Женя знайшла сейф з електронним замком.
Вона дістала флуоресцентний порошок — такий використовували в лабораторії для виявлення слідів забруднень, нанесла на клавіші тонким шаром і ввімкнула ультрафіолет. Чотири кнопки світилися яскравіше за інші: 0, 5, 1, 2. П’яте грудня, їхня річниця весілля, дата, яку Микита ніколи не забував і щороку дарував їй букет із білих троянд за кількістю прожитих разом років. Пароль підійшов з першої спроби, і дверцята сейфа відчинилися з тихим клацанням.
Всередині лежали кредитні договори на загальну суму в 70 мільйонів гривень, оформлені на її ім’я в чотирьох різних банках. Частина була підписана її електронним підписом — тим самим КЕП на токені, пароль від якого вона колись дала чоловікові зі словами: «На випадок, якщо зі мною щось трапиться, зможеш вирішити термінові питання». На інших договорах стояли рукописні підписи, схожі на її почерк, і відмітки про особисту явку у відділення, що відразу дало Жені зрозуміти — тут не обійшлося без спільників усередині банків, людей, готових за відсоток закрити очі на підробку. Поруч лежали заставні документи на будинок і на земельну ділянку під ним.
А в самому низу стопки лежав попередній договір про продаж патенту на «Ревмосан» холдингу «Фарма ЮА» за 15 мільйонів гривень замість реальних 140, які він коштував за найскромнішими оцінками. Вона сфотографувала все на телефон — кожну сторінку, кожен підпис, кожну печатку. Повернула документи на місце в тому ж порядку, в якому знайшла, і піднялася нагору. Механізм закрився так само беззвучно, як відкрився, і ліжко знову стало просто ліжком — дорогим, красивим, безпечним на вигляд.
Увечері Микита прийшов додому веселий, у гарному настрої, приніс Матвію набір пластиліну з формочками для динозаврів, дружині — букет білих троянд, свіжих, з крапельками води на пелюстках. «Ти як? Голова пройшла?» — запитав він з турботою в голосі, яка тепер здавалася їй погано відрепетируваною роллю. «Майже, відлежалася», — відповіла вона, намагаючись не дивитися йому в очі.
«Я тобі молока підігрію, з медом карпатським», — запропонував він. «Як зазвичай?» — «Так, допомагає ж». Він повернувся через десять хвилин зі склянкою в руках, присів на край ліжка, з посмішкою простягнув їй: «Пий, рідна, це допоможе заснути». Женя взяла склянку, піднесла до губ і відчула ледь вловимий гіркуватий присмак, який раніше списувала на особливості карпатського різнотрав’я, на його гірські ноти.
Зробила вигляд, що випила, потримала рідину в роті, потім, коли Микита відвернувся, непомітно сплюнула в носову хустинку. Дочекалася, коли чоловік піде в свій кабінет, і злила залишки молока в стерильну пробірку зі свого лабораторного набору, який завжди тримала в приліжковій тумбочці. Тієї ж ночі, коли Микита заснув і його хропіння долинуло зі спальні, вона безшумно одяглася і поїхала в інститут на таксі, викликаному через додаток. Хроматограф працював безшумно, видаючи на екран характерні піки, схожі на гірський ланцюг.
Женя дивилася на результати і відчувала, як німіють пальці, як холодіє потилиця, впізнаючи у складі рисперидон. Це препарат, який у певних дозах при тривалому застосуванні викликає млявість, провали в пам’яті, емоційну нестабільність і тремор рук. Дозування було розраховане ідеально: достатньо, щоб поступово зруйнувати психіку, але недостатньо, щоб викликати підозри у лікарів або проявитися при звичайних аналізах. Вона згадала останні місяці: ключі від машини, які знаходилися в найнесподіваніших місцях, хоча вона точно пам’ятала, що клала їх на полицю; спалахи роздратування на Матвія, коли він просто голосно грався, за які потім було нестерпно соромно.
Постійний туман у голові вранці вона списувала на авітаміноз і київську сиру погоду. Він труїв її методично, терпляче, з розрахунком на довгу перспективу — можливо, на місяці або навіть роки. Щовечора цілував у лоб, подавав тепле молоко з турботливою посмішкою люблячого чоловіка, а сам спостерігав, як його дружина повільно втрачає розум, записуючи, ймовірно, кожен її зрив, кожну забуту дрібницю. Через кілька днів Женя почула телефонну розмову, яка розставила останні крапки.
Микита говорив у кабінеті, не помітивши, що двері залишилися прочиненими на пару сантиметрів: «Так, розумію я, розумію… Китайці прислали брак, замовники вимагають повернення, у мене зараз грошей немає. Але де я вам візьму сімдесят мільйонів? З повітря?» Пауза, голос співрозмовника нерозбірливий, тільки роздратоване бурмотіння на тому кінці лінії. «Земля в Козині вже в заставі, машина теж, компанія порожня, там тільки борги».
«Я ж пояснюю: через місяць, максимум півтора, будуть гроші, так, гарантую, ні, не кидаю. У мене актив є, патент, він сто сорок коштує мінімум, через місяць угода пройде. І я закрию все». Женя відступила від дверей, притиснувшись спиною до стіни коридору, і серце калатало так, що шуміло у вухах. Торгова компанія чоловіка «Global Trade Ukraine», його членство в бізнес-клубі, дорогі костюми на замовлення, впевненість у голосі, коли він розмірковував про перспективи економіки, — все виявилося красивим фасадом, за яким ховалися порожнеча і борги.
За ним ховався загнаний у кут боржник, для якого вона ніколи не була дружиною, партнером, коханою жінкою, а тільки активом, цифрою в бізнес-плані. Патент на «Ревмосан», співвласником якого вона була за договором з інститутом як провідний розробник, — десять років роботи, безсонні ночі над пробірками і звітами, роки клінічних випробувань і боротьби з бюрократією — ось що його цікавило з самого початку. Продати за 15 мільйонів те, що коштує 140, покрити частину боргів, виплатити відсотки кредиторам. А щоб дружина не завадила, не поставила незручних запитань, не найняла адвоката — перетворити її на недієздатну руїну, домогтися через суд визнання неосудності, оформити опікунство і забрати все до останньої копійки…
