Крізь уривки нервових бесід старших, що лунали з передпокою, маленька полонянка обставин розчула страшний діагноз — «інфаркт міокарда». Нехай вона і не розуміла клінічної суті даного терміна, її шосте відчуття чітко сигналізувало про фатальність і безповоротність горя, що сталося. З плином часу, сповненого морем сліз і оформленням паперів, за донькою, яка залишилася без піклування, приїхав біологічний тато. Маріша не перетиналася з цією людиною цілу вічність і мала у своєму розпорядженні лише мізерну інформацію від мами про те, що він давно обзавівся новою дружиною.
У найпотаємніших куточках свого сердечка крихітка моторошно хотіла поглянути на новоспечену татову рідню, через що нерідко благала організувати туди гостьовий візит. На подібні вмовляння Ольга відповідала виключно гіркою посмішкою, ласкаво перебираючи доньчині кучері та констатуючи, що в тому будинку її кровинка абсолютно нікому не здалася. Сприйнявши крижаний і безапеляційний тон батька, який наказав негайно збирати речі для переїзду, Маріша тієї ж секунди воскресила в пам’яті мамині застереження. Ясно відчувши власну нікчемність для цих чужих людей, бідолаха зламалася і заридала гіркими, безперервними сльозами.
Беземоційний татусь не зробив жодного жесту, щоб притиснути до себе або втішити роздавлене бідою малятко. З непроникною фізіономією він банально згріб її за худеньку ручку, без зайвих слів виволік на вулицю і грубо заштовхнув у салон своєї машини. Найпохмуріші передчуття крихітки підтвердилися на всі сто відсотків у перші ж секунди перебування на чужій території. У багато обставлених апартаментах неждану падчерку обілляли хвилею неприхованої злоби і крижаної зарозумілості, що виходили від нинішньої дружини господаря.
Наданим сироті притулком виявилася крихітна, позбавлена вентиляції гардеробна, де геть-чисто були відсутні навіть віконні прорізи для сонячних променів. У цьому зловісному, схожому на карцер приміщенні не можна було знайти жодної іграшки, ні строкатих шпалер, ні найменшого натяку на домашній комфорт… Через неймовірний поспіх під час ранкових зборів дівчинка фізично не зуміла прихопити з отчого дому ні улюблену пластикову подружку, ні старого плюшевого ведмедика. Того самого м’якого звірка, якого нині покійна мама з ніжністю вручила їй на минулий ювілей.
У процесі метушливих зборів відсторонений батько покидав у баул лише базові елементи одягу: парочку бляклих сарафанів, в’язані кофти і мінімум білизни. Усередині цієї темної комори знедоленій дитині безкомпромісно вказали на скрипучу, тісну розкладачку, що нагадувала інвентар із дешевої поліклініки. Роль єдиної забави тут виконувала затерта картонна коробка з копійчаною головоломкою-мозаїкою. На додачу злісна мачуха крізь зуби процідила, що спонсорувати дорогі хобі для абсолютно стороннього приймака в їхньому бюджеті не планується…
