Я тихо прикрила двері й пішла. Не тому що було боляче, ні. А тому що мені стало шкода сестру. Вона так і не зрозуміла: щастя — це не змагання. Любов не вимірюється розміром банківського рахунку або пишністю весілля. Справжня перемога не в тому, щоб бути кращою за когось, а в тому, щоб бути щасливою самій.
Через два з половиною роки Олеся з Богданом розлучилися. Коли вона зателефонувала мені, плачучи, я, не роздумуючи, приїхала до неї. Я не сказала «я ж казала», не пригадала той жахливий вечір. Просто обняла сестру, що плакала, і залишилася поруч. Тому що помста — це тимчасове почуття, яке гріє душу, поки ти нещасна. Коли ти по-справжньому щаслива, помста просто не потрібна. Вона зникає, як ранковий туман.
Ми з Олесею не стали найкращими подругами — занадто багато шрамів. Але ми навчилися поважати одна одну. Навчилися не змагатися, а просто бути сестрами. Вона досі іноді відпускає шпильки і зауваження — це частина її характеру. Але тепер ці слова мене не ранять. Тому що я точно знаю собі ціну. І цю ціну мені не потрібно підтверджувати ні обручкою на пальці, ні статусом чоловіка, ні чиїмось схваленням.
З Максимом ми живемо між Прагою і Києвом. Моє агентство виросло до п’ятнадцяти співробітників, його компанія відкрила представництва в трьох країнах. Але найголовніше — ми досі танцюємо на кухні під старі пісні, сміємося з дурних жартів і щодня говоримо один одному «Дякую за дрібниці».
Він досі пам’ятає те весілля в деталях. Іноді ввечері він каже:
— Знаєш, я побачив тебе ще до того, як підійшов. Ти сиділа за тим столом, така красива, і намагалася посміхатися, хоча очі були сповнені болю. І я вирішив познайомитися з дівчиною, яка здалася мені найцікавішою на всьому цьому святі.
Іноді я думаю про те, що було б, якби те весілля пройшло інакше. Якби Олеся не влаштувала показове приниження. Чи познайомилася б я з Максимом? Не знаю. І не хочу знати. Тому що наша історія, з усім її болем і неймовірним поворотом, ідеальна саме такою, яка вона є.
Вона навчила мене, що гідність — це не те, що дають інші люди. Це те, що ти носиш усередині себе, незважаючи ні на що. Що любов приходить не тоді, коли ти відчайдушно її шукаєш, підлаштовуючись під чужі очікування. Вона приходить, коли ти залишаєшся собою, навіть якщо тебе засуджують, навіть якщо ти сидиш за «столом невдах».
І що найкраща помста — це не показати кривднику його помилку. Найкраща помста — це жити настільки щасливо, що його думка стає абсолютно неважливою. Олеся хотіла зламати мене того вечора. Але замість цього вона дала мені найбільший подарунок — можливість зустріти людину, яка побачила в мені все те, чого я сама в собі не помічала. Так що дякую тобі, Лесю, за той жахливий вечір. Без нього не було б цього прекрасного життя.
