— Схоже, вона зараз вибухне від цікавості й злості.
— Чудово.
— Завдання виконано, — посміхнувся він, і в його очах промайнули ті самі пустотливі іскорки, які робили його обличчя молодшим і неймовірно привабливим. Я підняла погляд і зустрілася з його очима — карими, теплими, із золотистими іскорками в глибині, і відчула, як серце пропускає удар. Цей чоловік, абсолютно незнайомий ще дві години тому, за один вечір повернув мені почуття власної гідності, яке Олеся так старанно розтоптувала весь день. Майже повернув. Можливо, навіть повністю.
У цей момент до нас підійшла Олеся з Богданом на буксирі. Її посмішка була настільки натягнутою і штучною, що здавалося, вона намальована маркером на порцеляновій ляльці.
— Друзі, вибачте, що перериваю ваш танець, — почала вона голосом, що тремтів від погано стримуваних емоцій. — Не проти, якщо я ненадовго заберу Максима? Богдан хоче познайомити його з дядьком Михайлом, там важлива розмова про бізнес.
— Взагалі-то проти, — відповів Максим ввічливо, але абсолютно твердо, не зупиняючи танець і навіть не сповільнюючи рух. — Ми тут з Оксаною трохи зайняті. Бізнес може почекати.
На обличчі Олесі промайнула ціла буря суперечливих емоцій: здивування, що їй посміли відмовити на її власному весіллі, образа, злість, розгубленість, перш ніж вона натягнуто видавила з себе:
— Звичайно, звичайно, я розумію. Просто я хотіла сказати, як я щиро рада, що Оксана нарешті знайшла когось. Ми ж усі так переживали за неї, правда, Бодю? Всією сім’єю хвилювалися.
Богдан ніяково кивнув поруч, явно відчуваючи напругу ситуації й шкодуючи, що виявився втягнутим у цю сімейну драму.
— Правда? — спокійно, майже байдуже запитав Максим, і його погляд став холодним, як лід зимового озера. — Дуже дивно чути, тому що весь сьогоднішній вечір я спостерігав прямо протилежну картину. Я бачив, як ви були набагато більше зайняті тим, щоб публічно виставити Оксану самотньою невдахою і об’єктом загальної жалості, ніж тим, щоб підтримати рідну сестру. Досить специфічний спосіб прояву турботи і переживання, ви не знаходите?
Його прямота, його абсолютна чесність буквально приголомшили Олесю. Вона відкрила рот, закрила, відкрила знову, але не знайшлася, що відповісти. Богдан ніяково переминався поруч з нею, відчуваючи, як ситуація виходить з-під контролю, але не наважуючись втрутитися в сімейний конфлікт, до якого він не мав прямого відношення.
— Ми… ми просто хочемо, щоб Оксана була щаслива, — нарешті пробурмотіла сестра, і вперше за весь вечір в її голосі з’явилися нотки невпевненості й майже дитячої розгубленості.
— Тоді, можливо, варто було б ставитися до неї з повагою і гідністю, а не перетворювати її особисте життя на розважальне шоу для гостей, — спокійно, але жорстко і безапеляційно відповів Максим.
Я ніколи в житті не бачила, щоб Олеся виглядала такою розгубленою і збитою з пантелику. Її звичайна впевненість, її контроль над ситуацією, її здатність маніпулювати і керувати — все це розсипалося в одну мить, як картковий будиночок від легкого подиху вітру.
— Я не знаю, що саме Оксана тобі розповіла… — почала вона, намагаючись перехопити ініціативу і переломити ситуацію на свою користь.
— Мені й не потрібно, щоб вона щось розповідала, — спокійно перебив її Максим. — У мене є очі, вуха і мізки. Я сам прекрасно бачу, що тут відбувається.
Богдан нарешті вирішив втрутитися, явно намагаючись розрядити напружену атмосферу і врятувати залишки святкового настрою.
— Лесю, люба, може, правда дамо їм спокійно потанцювати? У нас ще стільки справ, тамада кличе на конкурс.
Вони відійшли, і Олеся негайно почала нервово, швидко шепотітися з Наталею, раз у раз кидаючи на нас погляди, сповнені суміші злості, здивування і чогось схожого на образу.
— Знаєш, це було неймовірно приємно, — тихо зізналася я Максиму, і голос зрадницьки здригнувся від емоцій, що підступили. — Дякую. Серйозно. Ніхто ніколи не ставав на мій захист так відверто.
— Ми ще не закінчили, — сказав він з тією самою обеззброюючою посмішкою, від якої у мене перехопило подих і серце забилося швидше…
