— Приїжджай до мене, у мене переночуєш, — упевнено заявила дівчина. Віра з полегшенням видихнула, принаймні, їй є куди зараз піти, а там придумає, як бути далі. У Оленки Віра трохи заспокоїлася, прийшла до тями і зрозуміла, що в ту квартиру вона більше ні ногою.
Ні, зайде ще разок речі забрати, і все на цьому. І то зробить вона це не зараз, пізніше, коли страх вляжеться. З Максом жити не можна.
Він п’є, стає все більш агресивним і дивним. До нього ходять ці його жахливі приятелі, там перебувати просто-напросто небезпечно. У Віри були невеликі накопичення, гроші, що вона збирала на початковий внесок на іпотеку.
Ось на ці-то кошти дівчина і зняла квартиру. Оленка допомогла їй із пошуками відповідного житла. Ну а потім життя якось налагодилося.
Робота, орендована квартира, подружки, походи в кіно або кафе у вихідні. Вірі навіть подобалося це її нове життя. Не потрібно більше здригатися ночами від того, що вітчим когось знову привів.
Не потрібно вислуховувати образи Макса, бачити його перекошене ненавистю обличчя. Він, до речі, цілком спокійно відреагував на те, що Віра від нього з’їжджає. “Давно пора”, — прокоментував він, дивлячись на те, як пасербиця спішно збирає свої речі.
“Доросла ти вже, не маленька, не пропадеш. Тільки того не забувай, хто тебе виростив, вивчив. Допомагай мені іноді, провідуй, підкидай трохи”.
Звісно, Віра не відвідувала Макса і тим більше не допомагала йому матеріально. Він перетворив її життя на пекло. Останні роки жив на гроші дружини, яку сам же й довів до інсульту.
Ні, з цією людиною Віра не збиралася мати нічого спільного. Їй узагалі хотілося б забути про його існування. Але як таке забути? Віра дуже сумувала за мамою.
Опинившись в окремій квартирі, нехай і орендованій, вона почала ставити собі питання. “Ну, чому б не вчинити так раніше? Адже були ж гроші на оренду. Можливо, мама була б жива.
Адже поведінка Макса стала для неї постійним, безперервним стресом. Це і спровокувало інсульт, швидше за все. На жаль, минуле змінити не можна”.
Приватна клініка, в якій Віра працювала медсестрою, поступово росла і перетворилася на цілий медичний центр. Розкішний ремонт, стильні інтер’єри, найкраще медичне обладнання, імениті лікарі. Власник бізнесу був далекою від медицини людиною, але робив багато для свого дітища.
Зарплата у персоналу була дуже навіть непоганою за мірками міста. Вірі цілком вистачало і на оренду житла, і на смачну їжу, і навіть на красивий, але не надто дорогий одяг. А потім щось таке сталося, Віра не зрозуміла, що саме.
Загалом, колишній власник збанкрутував або в якісь борги вліз. Так чи інакше, довелося йому розлучитися з медцентром, продати бізнес. Клініка перейшла до нового господаря, серед персоналу поповзли тривожні чутки.
— Нова мітла мете по-новому, — багатозначно хитала головою старша медсестра, літня Антоніна Василівна, — як би нас усіх на вихід не попросили. — Ой, як страшно, — переживала Віра. — Та тобі-то, молодій і красивій, хвилюватися нема чого, мабуть.
А вже мене, пенсіонерку, точно звільнять. Кому взагалі літні працівники потрібні? Віра сподівалася, що Антоніна Василівна має рацію, і її не чіпатимуть, бо, ну, не могла Віра собі дозволити залишитися без хорошого заробітку. У неї ж нікого немає.
Розраховувати їй доводиться тільки на себе. На жаль, передбачення Антоніни Василівни не збулося. Точніше, збулося, але не точно.
Новий господар дійсно взявся за звільнення колишніх співробітників. І… Віра… Віра теж потрапила під скорочення, незважаючи на те, що була цілком собі молодою і красивою, і працювала добре. Це стало для дівчини ударом і несподіванкою.
Все ж вона дуже сподівалася зберегти місце. Віра почала моніторити оголошення про роботу. Усе, що пропонувалося, дівчину рішуче не влаштовувало.
Середня зарплата медсестри в їхньому місті була просто сміховинною. Тільки в приватній клініці платили добре. А якщо працювати в бюджетній лікарні, не вистачить не те що на оренду, навіть на їжу на місяць.
І це за дуже скромних запитів Віри. Дівчина була близька до відчаю. Тут ще термін оплати за квартиру підійшов, а грошей… Їх не було від слова зовсім.
Господар квартири дав дівчині кілька тижнів. Усього кілька тижнів, і вона опиниться на вулиці. Допомогла все та ж Оленка, подруга, яка кілька років тому на певний час прихистила Віру у себе.
— А чого ти зациклилася на роботі медсестри? — А що я ще вмію? — розвела руками Віра. — Для людей з твоєю освітою повно й інших вакансій.
— Наприклад? — Ну, наприклад, ось. Оленка дістала з сумочки складену вдвічі газету. Віра давно вже не бачила справжніх, живих газет.
Це видання суцільно складалося з оголошень. — Це що? — Я тут подивилася вакансії на дозвіллі, — пояснила Оленка. — Виділила навіть оголошення, на які тобі варто звернути увагу.
Вивчи уважно. Думаю, щось підбереш. Віра взяла з рук подруги газету і пробігла очима обведені в кружок оголошення.
Усе це були вакансії для доглядальниць. Віталася медична освіта. Віра посміхнулася.
І як вона сама не здогадалася. Наступного ж дня дівчина почала обдзвонювати потенційних роботодавців. Хтось уже знайшов доглядальницю для свого хворого родича, хтось одразу ж пропонував занадто низьку оплату.
Комусь узагалі був потрібен помічник чоловічої статі, бо людина перебувала в лежачому стані, і її потрібно було носити у ванну на руках. Віра майже зневірилася, коли нарешті знайшла відповідний варіант. Її запросили на співбесіду.
Через кілька годин після того самого обнадійливого дзвінка Віра стояла перед воротами розкішного особняка. Тут явно жила якась дуже багата сім’я. Віра навіть зніяковіла, навряд чи такі наймуть її, просту дівчину.
Дівчину зустріла жінка в строгій синій сукні і з непроникним обличчям. Вона провела її в будинок. У Віри навіть голова закрутилася.
Такий простір, така розкіш. Раніше вона подібні інтер’єри тільки в серіалах спостерігала, про життя багатих. — Сідайте, — промовила жінка в синій сукні, і Віра опустилася на м’який диван.
Незабаром широкими сходами спустився чоловік років п’ятдесяти. Він привітався з Вірою і сів навпроти, і його сірі уважні очі оглядали гостю. — Ви така молода, — промовив він, — чи впораєтеся? — У мене є досвід роботи з важкими пацієнтами.
Я кілька років працювала в лікарні медсестрою і… Далі розмова вже йшла в діловому форматі. Чоловіка з сірими очима цікавила освіта Віри, її досвід, навички. Дівчина відповідала чесно і прямо.
По обличчю інтерв’юера вона бачила, що її відповіді його цілком влаштовують. — Ну що ж, судячи з усього, ви нам підходите. Може, у вас є якісь питання? Звісно ж, вони у Віри були.
Приблизний свій потенційний оклад Віра вже знала, їй сказали про це ще по телефону. І сума її цілком влаштовувала. Більш ніж.
Зарплата пропонувалася навіть більша, ніж заробіток Віри в лікарні. Але Вірі дуже цікаво було дізнатися про свого підопічного. — Федір Олександрович майже не встає з ліжка, — почав розповідати чоловік.
У нього серйозний діагноз. Нічого зробити не можна навіть за його зв’язків і грошей. Він повільно згасає, втрачає сили.
Йому потрібна людина, яка протягом дня стане його помічником. Дати ліки, поправити подушки, вислухати, розважити якою-небудь історією. Я бачу, що ви дівчина відкрита, проста, добра.
Така нам і потрібна. Те, що у вас є медична освіта, просто чудово. Адже Федору Олександровичу іноді потрібно робити уколи….
