За десять діб він втратив вісім кілограмів. Роба висіла вільно, але йшов Андрій рівно й не дозволяв собі спиратися на стіни. Під пахвою лежали два складені папери — копія постанови про водворення й акт обшуку, обидва з реєстраційними номерами. У шостому бараці на нього чекали всі тридцять шість людей. Робоча зміна формально ще тривала, однак кожен, хто міг опинитися всередині, знайшов спосіб лишитися. Установа вже знала про те, що сталося; невідомим лишався тільки результат.
Ковальов приніс з ізолятора два папери: копію постанови про водворення й акт обшуку. Льончик тим часом зібрав розкидані під час обшуку фотографії, обтер їх рукавом і сховав рівним квадратом під матрац біля стіни. Ці речі не скасовували десяти діб холоду й скасованого побачення, але зберігали послідовність того, що сталося. В акті лишалися зауваження Андрія, у постанові — підстава покарання, а зареєстроване звернення вже пов’язувало підставний обшук із попередніми заявами й збройовим журналом. Тепер розмову в коморі можна було вести не з пам’яті: Ковальов ніс документи з номерами й міг зіставити їх із робочим нарядом Гирі.
Гола лампа освітлювала прохід. Біля залізної ніжки ліжка підлога виглядала світлішою: фарба там стерлася після розлитої каші й прибирання. Різаний стояв на колишньому місці. Ковальов зупинився за два кроки. З умивальника долинала вода з третього крана. Гніздилов першим сказав, що не торкався Андрія руками. Той підтвердив. Потім Артур визнав: він не захистив його, а заточку підкинули в його бараку і під його ім’ям. Половину шляху до цієї підстави Різаний пройшов сам.
Гніздилов повернувся до людей і звелів Гирі вийти. Максим з’явився з-за другого ряду. Він ішов повільно, і очікування рішення було видно по напруженій спині. Розмову перенесли до комори. Тимофій Абрамович нікого спеціально не запрошував — просто сидів за столом у застебнутій робі, а учасники приходили самі. Різаний увійшов першим, потім Гиря й Кутько, який завжди опинявся поруч із місцем ухвалення рішень. Ковальов прийшов останнім і лишився біля дверей.
У приміщенні пахло яблуками й старим деревом. Перед Сивим стояли два кухлі. Він подивився на Андрія й запропонував говорити. Ковальов поклав на стіл копії документів, вирівняв краї й за три хвилини виклав факти без оцінок. Обшук почався о дванадцятій п’ятдесят, загін повернули о тринадцятій сорок. Гірін записаний присутнім, хоча о першій дня перебував на розкрійній дільниці за нарядом № 18 разом з усією зміною. Його підпис підтверджує подію, якої він не бачив.
Заточку виготовили з полотна, доступного в промзоні. Руків’я обмотали чотирма шарами синьої ізоляційної стрічки — у бараці така була тільки на кип’ятильнику другого ряду. Вказівка виходила не від Гніздилова. Закінчивши, Андрій замовк. Сивий перевів світлі очі на Максима й спитав, хто звелів поставити підпис. Гиря назвав Гур’єва. За неправдиве свідчення капітан пообіцяв дводенне побачення з вагітною дружиною, якої Максим не бачив дев’ять місяців.
Гур’єв обіцяв Максимові не гроші й не полегшення на роботі, а дводенне побачення з вагітною дружиною, якої той дев’ять місяців не бачив. Від Гіріна вимагався підпис під готовим актом і підтвердження, ніби він був присутній під час огляду матраца. У коморі Максим вимовив умови без кабінетних обмовок: капітан запропонував зустріч із дружиною за неправдиве свідчення проти Ковальова. Закінчивши, Гиря заплакав, не закриваючи обличчя; нижня губа тремтіла в нього, як у хлопчика. Ніхто в приміщенні не перебив його й не спробував пом’якшити сказане.
Гірін заплакав, не закриваючи обличчя. Дорослий чоловік стояв перед столом, і нижня губа тремтіла в нього, як у хлопчика. Це виглядало важче за крик. Сивий довго дивився вниз. За місцевими правилами той, хто підставив свого за розпорядженням адміністрації, міг позбутися можливості спокійно жити. Але Максим зізнався сам, хоча ще міг збрехати. Тому йому наказали піти із загону, перейти на іншу дільницю й до кінця строку стати для колишнього кола порожнім місцем…
