Потім Стрельцов спитав про минуле Андрія. Той не став підтверджувати все прямо, але й не заперечував: інструктор спеціального підрозділу, згодом начальник охорони в приватному будинку, чотири людини у зміні й три пости. Почувши, що господар будинку тепер засідає в регіональній раді, Сивий звелів зупинитися й більше нікому не повідомляти подробиць. За його словами, Ковальов потрапив саме до тієї установи, де комусь було зручно тримати його під контролем.
Андрій знав це. Його режим утримання змінили після касаційного звернення, якого він не подавав. Постанова існувала, але під заявою не було його підпису. Ковальов запросив копію, отримав документ і записав реєстраційний номер. Сивий здивувався: пайка людини опинилася в параші, а той зайнятий номерами. Андрій пояснив, що нову порцію їжі можна дістати завтра, тоді як номер одного разу зареєстрованого паперу вже не змінять і не зітруть без сліду.
Стрельцов ухвалив рішення. Під свою владу Ковальова він брати не стане, оскільки той сам цього не хоче. Однак віднині ніхто в четвертому загоні не має права торкатися його руками; той, хто порушить заборону, відповідатиме перед Сивим. Усе інше Андрій нестиме самостійно, без допомоги, подарунків і навіть сірника. Насамкінець Тимофій Абрамович попередив: бити Ковальова надто дорого, тому противники спробують ламати його документами й родиною.
У рішенні Сивого зберігалася межа, важлива для обох. Він не оголошував Андрія своєю людиною й не змушував барак визнавати нового лідера. Заборона стосувалася лише фізичного насильства. Ковальов і далі лишався без союзників, їжі понад норму й права користуватися чужим авторитетом. Саме тому захист не виглядав купівлею покори. Стрельцов визнавав здатність гостя відповідати за себе, але не дозволяв іншим перетворити перевірку на вбивство. Андрій, зі свого боку, приймав межу допомоги й не намагався використовувати ім’я Сивого у власних розмовах.
Біля дверей Андрій поставив несподіване запитання: чи віддав би Сивий ключ від сейфа людині, яка попросила по-доброму? Стрельцов відповів, що передав би його тільки тому, кому потім не зміг би відмовити. Ковальов кивнув і пішов у темний коридор. Коли кроки стихли, старий лишився перед двома кухлями й тихо промовив у порожнечу, що не розуміє, кого їм привезли.
До ранку рішення поширилося загоном без офіційного оголошення. В їдальні Кутько поставив миску Ковальова не на край, а поряд з іншими. На лаві ніхто не підвівся, коли Андрій сів. Торкатися його було заборонено, хоча розмовляти, як і раніше, не поспішали. Гиря прийшов до Різаного злий і зажадав пояснити, чому новачок після такого приниження ходить установою, мов господар. Гніздилов так само перекочував сірник двома пальцями й зауважив, що Сивий раніше нікого не прикривав після єдиної розмови без прохання.
Максим наполягав: Ковальова треба дотиснути, поки довкола нього не з’явилося надто багато людей. Різаний подивився на праву кисть, потім на освітлений прохід і звелів Гирі вмитися й не показувати руку. Після нічної невдачі барак став особливо уважно стежити за руками. Слова прозвучали майже глузливо, але Гірін зрозумів, що подальшого дозволу поки не буде.
За два дні установа готувалася приймати благодійну допомогу: чотири промислові швейні машини, новий розкрійний стіл і запасні частини. Плац вимили, бордюри підфарбували, біля їдальні повісили свіжий плакат, а робітникам видали чистий одяг. Безоплатну передачу обладнання організував фонд регіонального розвитку. Об одинадцятій сорок через ворота в’їхали дві машини…
