Професії у Каті, можна сказати, і не було. Так, вона здобула освіту, але жодного дня після диплома не працювала. Єгор забезпечував сім’ю, тому жінка цілком присвятила себе дітям. Тоді такий розклад здавався ідеальним, думалося, що це стабільність назавжди.
Катя оформила всі можливі допомоги на дітей. Довелося оббити не один поріг з двома немовлятами на руках. Грошей тепер цілком вистачало на їжу та одяг, але ж треба ще й квартиру винаймати. А Федору весь час були потрібні ліки. Жінка дуже швидко зрозуміла, що залишатися в місті їм не по кишені. Оренда квартири непомірно велика для їхнього бюджету.
Але найголовнішою проблемою тепер стала операція для сина. Де взяти грошей? З допомоги не відкладеш, а сума потрібна чимала. Лікарі порадили звернутися до фонду. Катя так і зробила, але збір йшов надто вже повільно. Надії, що вчасно набереться потрібна сума, залишалося все менше.
І тут допомога прийшла з абсолютно несподіваного боку. Одного разу Каті зателефонувала жінка, представилася нотаріусом і призначила зустріч. Багатодітна мати не хотіла йти — знову доведеться малюків на Таню залишати, та й справ удома багато накопичилося. А там напевно якісь формальності, пов’язані з покійним чоловіком. Нічого важливого. Але все ж вирушила.
Почуте її вразило. Виявляється, в селі з віддалено знайомою назвою Олександрівка покинула цей світ двоюрідна сестра Катиної бабусі. І свій будинок вона заповіла молодій родичці, яка потрапила в скрутне становище. Їй.
Катя згадала цю літню жінку. Вона бачила її рази три у своєму житті, коли та приїжджала в гості до бабусі. Баба Зіна завжди з теплотою ставилася до Каті, ніколи не забувала гостинців з собою привезти, за що отримувала несерйозну, але все ж догану від бабусі. Нема чого, мовляв, дитину балувати, одну вже добалували: «Світлана тепер он що творить!».
До заповіту додавався лист. У ньому баба Зіна говорила, що хоче хоч якось допомогти бідній молодій вдові з п’ятьма дітьми, і висловлювала надію, що її будинок стане для них надійним тилом і притулком. «Живіть у ньому довго і щасливо, так само, як і ми». Такими рядками закінчувався теплий лист.
Катя не могла повірити в те, що відбувається. Цей будинок сам прийшов до них у руки саме тоді, коли вони так гостро його потребували. Інакше як дивом цю ситуацію не назвати. Жінка відчула величезну вдячність до баби Зіни, яка, як видно, турбувалася за свою майже незнайому далеку родичку. Та й чи родичку? Адже вся рідня знала, що Світлану бабуся взяла з дитячого будинку, а отже, і її донька їм по суті ніхто.
Якраз підходив термін оплати оренди квартири. Господар звик брати плату одразу за півроку вперед. У Каті таких грошей, звичайно ж, не було. А тепер і не треба. Протягом тижня вона збере дітей, і вони вирушать до Олександрівки, у свій новий дім. Так, доведеться жити в селі. Катя поки й не уявляла собі, як це, але була впевнена, що впорається — тим більше виходу в неї іншого не було.
До Олександрівки сім’я приїхала на великій вантажній «Газелі». Йшов дощ. Глиниста дорога розмокла, так що автомобіль кілька разів зав’яз у напіврідкій багнюці.
— Ну й дороги, — журився водій. — Ось так глушина.
Хлопець мав рацію. Селище знаходилося далеченько від міста, зате виглядало дуже доглянутим і затишним. Зовнішній вигляд нового житла порадував Катю. Це виявився великий, гарний будинок з біленими стінами і чудовим садом. Його явно любили, про нього дбали. Катя тепер збиралася перехопити цю естафету. Як же чудово, що будинок такий просторий! Напевно можна буде зробити окремі кімнати для хлопчиків і дівчаток. Це просто чудово.
«Газель» поїхала, залишивши в глині глибокі сліди. Втім, дощ барабанив так, що скоро змив їх з дороги. Тільки до вечора небо розчистилося, і потоки води, що лилися з неба, вичерпалися.
Справ у Каті було безліч….
