Ірина лише хитала головою. Вона ж чудово пам’ятала своє власне дитинство. Мати тоді була куди більш вимогливою і до її оцінок, і до зовнішнього вигляду, і до проведення часу.
— Ну так, суворою я матір’ю була, — погоджувалася Марія Сергіївна, коли Ірина ставила їй запитання. — А тепер мудрою стала. Зрозуміла, що дітям не муштра потрібна, а любов. І потім, у дівчинки й так у житті мало радощів. Ти весь час на роботі, майже не спілкуєшся з нею. Батько той взагалі знати нічого про дитину не хоче.
Це був незаперечний аргумент. В Ірини знову піднімалося звідкись із глибини почуття провини. Вона винна в тому, що донька росте без батька. Не ту людину Христині в батьки вибрала. Ну, або поводилася якось не так, тому й не захотів Макс з ними залишитися. Та й мати права: справді, Ірині куди більше подобається працювати і проводити час у компанії чоловіків, ніж возитися з підростаючою донькою. І Ірина не сперечалася з матір’ю. І на час залишала спроби перевиховати Христину. Так їй було навіть легше, напевно, простіше.
Чим старшою ставала Христина, тим ясніше Ірина розуміла: ще сьорбнуть вони з цією дівчинкою проблем і клопоту. Христина вчилася погано, перебивалася з трійки на двійку. І справа була не в її низьких розумових здібностях, а в банальній ліні, незацікавленості в навчанні. Завдяки тому, що в цій школі колись працювала бабуся Христини, дівчинку переводили з класу в клас. Але Марії Сергіївні доводилося часто червоніти в кабінеті директора. Той настійно радив бути суворішою з недбайливою ученицею. Тільки от шкода було Марії Сергіївні єдину онуку. Та й здавалося, що вік у дівчинки такий, перебіситься, зрозуміє, як важливо вчитися, візьметься за розум.
Зі свого боку Марія Сергіївна допомагала онуці з уроками, пояснювала їй складні теми, сама готувала для неї доповіді. Ірина бачила, яку титанічну працю виконує її мати, щоб Христина хоч якось вчилася, не залишалася на другий рік. І знову відчувала свою провину, тому що самій їй абсолютно не хотілося всім цим займатися.
Якби проблема полягала тільки в поганій успішності! Куди гірше справи йшли з поведінкою. Христина, досягнувши підліткового віку, перетворилася на маленьке симпатичне чудовисько. Хамила і грубила всім і вся, особливо діставалося матері й бабусі. Дівчинка прогулювала уроки, зв’язалася з поганою компанією. Кілька разів Христину навіть ловили на крадіжці в магазині. Охоронець за руку хапав. Добре хоч, це був давній знайомий Марії Сергіївни. Він дзвонив не в поліцію, а бабусі. Та червоніла за онуку, розсипалася у вибаченнях і подяках перед розуміючими співробітниками магазину. Проводила довгі бесіди з Христиною, розуміючи в глибині душі, що та навряд чи дослухається до її настанов.
— Ну навіщо ти взяла ці шоколадки? Запитала б у матері грошей або в мене. Що ж, ми не дали б тобі на солодощі? І так від смаколиків всяких шафи ломляться.
Христина лише мовчала, спідлоба дивлячись на бабусю і матір. Ірина готова була відшмагати нахабну дівчинку ременем за такі фокуси, але Марія Сергіївна не давала. Вона була впевнена, що так Христина тільки озлобиться. З нею треба м’якше, розмовами, умовляннями. Але розмови не допомагали. Ірина знала, чому донька краде. Це було чимось на зразок розваги в її компанії. Христині подобалося водитися з дітьми з, так скажемо, маргінальних сімей. Її приваблювала їхня свобода, незалежність, презирство до рамок і правил.
Ірина усвідомлювала це і відчувала повне безсилля. Її надія була тільки на матір. Вже Марія Сергіївна як досвідчений педагог повинна знайти ключик до навіженої дівчинки. Тим більше що Христина з самого дитинства на бабусі. Вони розуміють одна одну як ніхто інший. Ірина з полегшенням переклала відповідальність за виховання доньки на матір. Сама вона заробляла, утримувала всю сім’ю. А це, погодьтеся, не так мало.
Поведінка Христини все погіршувалася. Ірину викликали до директора мало не щотижня. Сама вона не ходила. Цю місію брала на себе знову ж таки Марія Сергіївна. Та й коли було Ірині займатися такими справами? На ній величезна відповідальність — бухгалтерія всього заводу. Багато питань взагалі могла вирішити тільки вона одна.
Усі, кому Ірина скаржилася на поведінку доньки, запевняли, що це норма. Підліток вона, всі вони чудять. Безтурботно махала рукою колега, яка виростила двох синів. «Перебіситься», — впевнено заявляв черговий чоловік, з яким Ірина проводила час. Ні, про серйозні стосунки вона вже давно не мріяла. Розуміла, що побут, наявність проблемної дитини — все це нікому не потрібний баласт. Але ось для душі жінка романи все-таки заводила. Відчувала, що не нагулялася свого часу. Недоотримала уваги й турботи від представників сильної статі. Та й подобалося хоча б тимчасово відчувати себе потрібною, коханою, чудовою. Одним словом, переживала Ірина за Христину, шкодувала матір, але нічого змінити не могла. Так їй здавалося, у всякому разі. Ось і пливла Ірина за течією в надії, що все само собою владнається, і втішаючи себе тим, що заробляє гроші, всіх утримує, а тому й має право перекласти частину своїх обов’язків на неньку. Зрештою, багатьом бабусі й дідусі з дітьми допомагають.
Христина дорослішала, набиралася нахабства, ставала все більш грубою. Вона почала курити. Марію Сергіївну цей факт шокував. А Ірина… чесно кажучи, вона відчула якісь змішані почуття. Сама Ірина у віці Христини була тихонею-відмінницею. Ніяких гулянок, ніяких дискотек. На дівчат, які зухвало диміли за рогом школи, вона поглядала з якимось благоговінням. Ці дівчата здавалися їй такими крутими, сміливими, сильними. І ось тепер її рідна донька стала однією з них. Але це так, швидкоплинні думки і відчуття. Загалом же Ірину, звичайно, турбувала поведінка доньки.
Особливо її нова компанія. Був серед цих хлопців хлопець, старший за Христину роки на два — Олег. Ріс він у неблагополучній родині: мати, що зловживає випивкою, купа молодших братів і сестер. Ірині здавалося, що саме Олег винуватець жахливої поведінки доньки. Хлопчисько мав вроджену харизму й чарівність. Умів подобатися дорослим, коли хотів. Але саме він підбивав приятелів, у тому числі й Христину, на нехороші справи. Саме він задавав тон. Саме цей самий Олег був лідером компанії. Вчився хлопчина, звичайно, абияк. Сам прогулював уроки і приятелів за собою забирав. Ініціював небезпечні розваги: то діти на спір солодощі з магазину тягали, то під колеса машини різко вистрибували, лякаючи водіїв.
На цю компанію не раз скаржилися дорослі. Марія Сергіївна та Ірина намагалися заборонити Христині спілкуватися з такими приятелями. Але щоразу дівчинка влаштовувала скандал.
— Та що ви розумієте? Це справжня дружба. Нам цікаво разом. З ними мені хоча б не нудно. Разом ми — сила!
Найгірше було те, що компанія ця знущалася з тихих, спокійних дітей зі школи. Іноді просто заради розваги, іноді — щоб поживитися їхніми кишеньковими грошима. На Христину та її приятелів скаржилися. Друзі дівчинки вже давно стояли на обліку. Саму Христину рятувало все те ж добре ставлення вчителів до колишньої колеги Марії Сергіївни.
Одного разу старший брат дівчинки, яку вчергове образила компанія Олега, підстеріг негласного лідера у дворі й добряче йому нам’яв боки. Відтоді друзі Олега, зокрема й вірна Христина, відкрили сезон полювання на цю нещасну. У підсумку перестаралися. Христина. Це була Христина. Саме вона підставила підніжку однокласниці, та впала, вдарилася головою. Швидка, реанімація. Усе, на щастя, обійшлося, дівчинка одужала. Наслідків у травми серйозних не виявилося. Але Христину теж поставили на облік. Ба більше, сім’я Ірини потрапила в поле зору органів опіки. Тепер їх регулярно перевіряли.
Христині було вже п’ятнадцять. Ірина не могла з нею впоратися. Марія Сергіївна переживала, дивлячись на те, на кого перетворюється її онука. Методи виховання, які добре працювали з донькою, на Христині дали збій. На всі зауваження матері Христина відповідала грубо, часто матом. Раніше на неї хоча б діяла погроза залишитися без кишенькових грошей. Тепер же дівчинка і цього не боялася. Знала: якщо знадобиться, завжди можна витягнути енну суму з гаманця матері або бабусі. І не раз робила це. А іноді навіть тягнула щось з дому: прикраси, гаджети, навіть посуд і книги.
Христина грубила матері, кидалася в Ірину колючими образливими словами. На бабусю теж часом зривалася, але все ж з нею вона була куди більш ввічливою. Хоча б це. Марія Сергіївна сильно здала. Ірина підозрювала, що частково в цьому винна Христина. Точніше, її неналежна поведінка. Вона не раз вичитувала доньку, звертала її увагу на те, як погано бабусі від таких витівок.
— Їй не від цього погано, — парирувала Христина.
З роками вона все більше зовні ставала схожою на Макса. Ті ж правильні риси обличчя, ті ж щільно стиснуті губи, той же гордовитий самовпевнений погляд. Красива, але неприємна цією своєю холодністю, жорсткістю.
— Це ти бабусю довела. Мене на неї повісила. А сама працювала і з мужиками розважалася. І чим ти краща за мене? Я, принаймні, з бабусею частіше перебуваю. І ліки їй нагадую приймати. А ось ти — де ти?
Ірина задихнулася від такого нахабства. Хотіла запитати, чи розуміє донька те, на які гроші їй купується модний одяг і дорогі гаджети, на що вона харчується, але не стала. Все одно Христина не зрозуміє.
А потім? Потім у Марії Сергіївни стався серцевий напад. У той момент вона була одна вдома. Христина десь вешталася з приятелями. Ірина затрималася на роботі допізна. Не хотілося їй повертатися додому. Там стривожені сумні очі матері, там шкідлива скандальна донька з купою проблем. Ближче до десятої вечора Ірина все-таки почала збиратися. Не ночувати ж в офісі. У цей самий момент їй зателефонувала донька. Побачивши на екрані ім’я доньки, Ірина здивувалася. Христина рідко дзвонила їй сама.
— Бабуся померла, — у слухавці пролунали істеричні ридання дівчинки. — Я додому приходжу, а вона лежить.
— Я зараз викличу швидку, — промовила Ірина, що запліталася язиком. Жах сказаного донькою доходив до неї поступово. Але ще жевріла надія, що Христина все ж помилилася.
— Ти що, думаєш, я дурепа зовсім?
