— Так. Вона погодилася з нами поговорити.
Ірина готувалася до зустрічі з донькою як до найвідповідальнішої події у своєму житті. Потушкувала картоплю з м’ясом, як Христина любить, зробила салат. Жінка хвилювалася. Як пройде розмова з донькою, що подорослішала? Радувало те, що поруч був Сергій. Він заряджав усіх навколо своїм спокоєм і завжди знав, як розрядити обстановку. Чоловік спеціально скасував якусь важливу зустріч, щоб особисто бути присутнім при примиренні матері й доньки. Сергій узагалі частенько їздив у велике місто по роботі. Іноді на тиждень, іноді на кілька днів. Ірина сумувала, але вона розуміла: у її коханого багато справ з його фірмами. Він і так кожну вільну хвилинку їй присвячував.
У призначений час Христина не з’явилася. Ірина і Сергій сиділи у вітальні перед накритим столом в очікуванні дорогої гості. А її все не було. Минула година, потім друга.
— Вона не прийде, — втомлено зітхнула Ірина. — Вона знову спеціально смикає мене за нерви, злить, мститься за мою відсутність у її житті.
— Мені вона здалася щирою того вечора, — задумливо протягнув Сергій. — Якось не віриться, що вона спеціально так робить. Хочеш, з’їжджу до неї?
— Ти її адресу знаєш? — здивувалася Ірина.
— Знаю. Вона сказала мені, коли я запитав, тому що… ну, мало що.
— Давай разом, — запропонувала Ірина.
— Краще, напевно, я сам. Начебто ми з нею контакт встановили, а ти… хтозна, як вона себе поведе, побачивши тебе. Тож я сам.
Сергій з’явився через півтори години. Схвильований, якийсь навіть розгублений.
— Що? — видихнула Ірина. За виразом обличчя Сергія вона одразу зрозуміла: щось трапилося.
— Біда з Христиною. У поліцію її забрали, в місто. Що і як — незрозуміло. Олег цей її… сильно випивши, двох слів зв’язати не може. До ладу нічого не пояснив. Ти не хвилюйся, я зараз по своїх каналах проб’ю.
Сергій закрився в спальні. Ірина сиділа у вітальні перед святковим столом і машинально колупала виделкою остиглу картоплю. Серце стукало як скажене. З Христиною біда. Ірина знала, що спосіб життя доньки не доведе її до добра. І ось тепер дівчинка в поліції. Добре хоч жива. Сергій не раз казав: поки людина жива, нічого не пізно виправити. Приблизно через сорок хвилин чоловік вийшов зі спальні.
— Ну що?
— Стаття серйозна. У Христини знайшли заборонені речовини. Вона займалася їх розповсюдженням.
— Видно, так твоя донька на життя заробляла. — Ірина похитала головою. Вона згадала слова зовсім ще юної Христини про те, що вона не збирається за копійки працювати двірником чи касиром у магазині. Що вона знайде інший спосіб заробітку. Ось і знайшла.
Наступного ж дня Сергій поїхав у місто, щоб дізнатися все докладніше і, можливо, знайти спосіб допомогти Христині. Ірина залишилася одна. Вона місця собі не знаходила. Бродила по квартирі з кутка в куток, не в силах зайняти себе хоч чимось. На душі кішки шкребли. Судячи з усього, Христині загрожував серйозний термін. Навіть промайнула крамольна думка: як добре, що мама до цього моменту не дожила. Не дізналася, що сталося з її улюбленою онученькою.
Сергій приїхав увечері, похмурий, засмучений.
— Там усе складно. Христині світить років десять за таке. Суд буде, але ніхто нічим допомогти не зможе. Занадто багато доказів, багато свідків. Бачив Христину. Вона кається, шкодує про вчинок. І боїться дуже.
— А я… я можу з нею побачитися?
— Це я влаштую, — кивнув Сергій. — Завтра ж.
Наступного ранку Ірина вже сиділа в кімнаті побачень в очікуванні доньки. Саме приміщення виглядало як придорожнє кафе або щось на кшталт того. Пластикові стільці й столи, репродукції знаменитих картин на стінах. Сергій був поруч. Тримав Ірину за руку, підтримував. Він запитав, чи не буде зайвим при цій розмові. Але Ірина сама попросила його залишитися. З ним вона почувалася спокійніше.
Привели Христину. Ірина не стримала зітхання, побачивши доньку. Сірий затасканий спортивний костюм, сальне волосся, зібране в неакуратний пучок, синець на щоці. Дівчина, як потім пояснив Сергій, отримала цю гематому під час затримання. Нездоровий жовтий відтінок шкіри, хвороблива худорба. Побачивши таку на вулиці, Ірина б і відсторонилася. Хтозна, що на думці в цієї неохайної молодої жінки, яка явно зловживає випивкою.
— Доброго дня, — винувато посміхнулася візитерам Христина.
Не було в ній у той момент ні звичної нахабності, ні зухвалості — тільки розгубленість, страх і надія. Надія на те, що ці сильні дорослі люди її врятують.
— Здрастуй, донечко. — Ірина ледве стримувала сльози. Серце стискалося від жалю. Дивитися на доньку в такому стані, в такій обстановці було важко.
Розмова спочатку крутилася навколо побутових питань. Що Христина їсть? Чи не ображають її тут? Як вона себе почуває? Потім… потім Ірина поставила запитання, яке мучило її відтоді, як вона дізналася про місцезнаходження Христини.
— Навіщо? Ну навіщо ти це робила? Невже не розуміла, чим усе це може обернутися?
Сергій попереджувально поклав їй руку на плече, але було вже пізно. Ірина не очікувала такої реакції від доньки. Очі Христини спалахнули злісним вогнем. Руки мимоволі стиснулися в кулаки. Дівчина глянула на матір так, ніби перед нею сидів ворог, ненависний, мерзенний, неприємний.
— Це все через тебе, — процідила Христина. — Як же я тебе ненавиджу! Це через тебе я тут!
— Чому? — розгублено закліпала віями Ірина. Вона вже встигла пошкодувати про своє необережне запитання. Адже Сергій попереджав, казав, що Христина перебуває у збудженому стані й з нею потрібно бути максимально м’якою.
— Ти мені все життя зіпсувала! Своєю байдужістю! Через тебе я майже не вчилася, а тепер ось у в’язниці! Я ж, навпаки, намагалася до тебе донести, що освіта…
— Ось саме! А я робила все тобі на зло, з ненависті, з помсти! І звідки мені, скажи будь ласка, гроші було брати? Ось і зв’язалася з цим усім. Ти мене на це штовхнула! Ти!
Ірина мовчала, не в силах підібрати потрібних слів. Христина продовжувала виливати на неї цебри бруду. Сергій підійшов до розлюченої дівчини і міцно обійняв її. Христина несподівано уткнулася в плече йому, майже незнайомій людині, і розридалася. Коли Ірина спробувала покласти руку на плече доньки, та злобно скинула її долоню. Сергій мовчки вказав Ірині очима на двері. Та все зрозуміла. Вийшла.
Сергій пробув із Христиною ще буквально хвилин п’ятнадцять. Ірина здогадувалася, що той м’яко й ненав’язливо намагається пом’якшити ситуацію, примирити доньку з матір’ю. Жінка й сама не знала: якщо просто зараз Сергій покличе її до Христини, якщо донька заспокоїлася і готова поговорити з нею, чи зможе Ірина переступити через себе і спілкуватися з Христиною як ні в чому не бувало? З одного боку, Христина — бідна, заплутана дівчинка, яка потребує материнського тепла. З іншого — вона вже доросла і не може не розуміти елементарних речей. У душі Ірини клекотіла образа. Вона явно не заслужила такого поводження, таких образливих слів і звинувачень.
Коли Сергій вийшов, він сказав, що Христина все ще не хоче ні бачити, ні чути матір. І вони поїхали додому. Ірині залишалося тільки здогадуватися, яких гидот наговорила Сергію її донька. А потім відбувся суд. Ірина і Сергій були присутні на засіданні. Христина перебувала на місці обвинуваченої. Вона старанно уникала зустрічі поглядами з матір’ю. Коли оголосили вирок, Ірина скрикнула. Десять років. Це більше половини того, що вже прожила Христина.
Незабаром дівчину відправили в колонію суворого режиму, розташовану в іншій області. Ірина намагалася зустрітися з донькою перед від’їздом, але… з’ясувалося, що матір Христина занесла в чорний список. Назвала її ім’я серед тих, кого вона бачити не бажає. На побачення з Христиною прийшов Сергій. З ним дівчина не відмовлялася спілкуватися. Він-то й передав їй деякі речі за списком: одяг, мило, рушник.
Дні потягнулися за днями. Якби в цей важкий період поруч не було Сергія, Ірина й зовсім з глузду б з’їхала від занепокоєння за доньку. Вони розписалися. Стали офіційно чоловіком і дружиною. Без пишних урочистостей, натовпу гостей, ресторану. До чого це все? Та й не до свят у такій ситуації.
Сергій завжди був поруч. За винятком тих періодів, коли йому потрібно було відлучатися в місто у справах. Бізнес вимагав його уваги. Іноді Сергій був відсутній тижнями. Бувало, що й у відрядження відлітав надовго. І тоді Ірина сумувала до душевного болю. Вони спілкувалися, звичайно, по телефону і в месенджерах. Але як же їй не вистачало його теплих рук, міцних обіймів, ніжних поглядів!
Колеги із заводу, ті, які були в курсі життєвої ситуації Ірини, не раз натякали їй, що в її чоловіка просто з’явилася коханка. Щось аж надто часто він у тебе змотується кудись.
— Може, на дві сім’ї живе?
