«Будемо жити. День за днем».
Через рік ми сиділи на кухні нашої нової квартири в Києві. Менша, скромніша, але своя. Андрій отримав 25 років в’язниці. Слідство підняло справу його першої дружини, Поліни — ексгумація підтвердила отруєння. Йому додали термін до довічного.
Я дивилася, як Лера ріже овочі. Вона виросла, стала сильнішою. — Про що думаєш? — запитала вона.
— Про те, як нам пощастило. Лера посміхнулася. — Психолог каже, у мене розвинулося чуття на небезпеку.
У двері подзвонили. Це була Маргарита з пляшкою вина. — Є новини! — з порога заявила вона. — Майно Андрія розпродано. Суд присудив компенсацію.
— Скільки? — Близько десяти мільйонів гривень. Вистачить на навчання Лері і на спокійне життя.
Ми розлили вино. Я підняла тост: «За новий початок».
Пізніше я відкрила скриньку, де зберігала той самий аркуш. «Прикинься хворою і йди». П’ять слів, що подарували мені життя.
Я вийшла на балкон, дивлячись на вогні вечірнього Києва. Наша історія — це урок. Довіряйте інтуїції. І ніколи не недооцінюйте силу любові власної дитини.
Іноді потрібно просто прикинутися сильною, щоб стати такою насправді. Якщо вас зворушила наша історія, підпишіться і розкажіть у коментарях, що шокувало вас найбільше.
