Марта була неймовірно щаслива. У свої двадцять п’ять вона мала улюблену роботу у ветеринарній клініці та ще більш улюбленого нареченого, весілля з яким планувала зіграти трохи більше ніж через місяць. Дівчина щосили готувалася до урочистостей, жадібно вибираючи в каталогах весільних суконь заповітне вбрання.
Їй хотілося, щоб це було щось елегантне, не вигадливе і не надто дороге. І хоча батько Руслана був бізнесменом і мав власну невелику фірму, що займалася продажем поліграфії та канцелярських товарів, наречений наполіг, щоб вони з Мартою оплачували весілля самостійно.
— Не хочу потім залежати від батьків, адже вони й так для мене багато зробили, — скромно відводячи погляд, заявив хлопець.
Вона не наполягала, навпаки, була навіть рада, що Руслан прагне самостійності. Він часто говорив їй, що всього в цьому житті мріє досягти сам. Батько з матір’ю і так дали йому найкращу освіту і зробили все, щоб він нічого не потребував.
І начебто все у стосунках було чудово, але все ж був один момент, який Марта ніяк не могла зрозуміти. Справа в тому, що з батьком, Максимом Ігоровичем, наречений познайомив її майже відразу. Літньому бізнесменові майбутня невістка дуже сподобалася. І вона внутрішньо видихнула, вирішивши, що у стосунках із родичами проблем не буде. Однак про матір, Віолетту Гнатівну, так нічого й не було відомо. У першу сімейну вечерю Руслан послався на те, що мати перебувала в тривалому відрядженні.
Вона працювала дизайнеркою одягу, і багато відомих брендів запрошували її для співпраці. Ось тільки було це майже чотири місяці тому. І з того моменту Марта так і не домоглася зустрічі зі своєю майбутньою свекрухою.
Зрештою дівчина почала переживати. Може, вона не сподобалася матері нареченого? Може, справді з нею не хочуть знайомитися, вважаючи, що простий ветеринар — не пара для перспективного сина? Поділившись із Русланом своїми побоюваннями, вона зустріла у відповідь лише легку посмішку.
— Та з чого ти так вирішила, дурненька? Мама просто постійно зайнята. Вона теж хоче з тобою познайомитися, але в неї зараз аврал на роботі.
— І що? Я її побачу тільки на весіллі, чи що? — здивовано подивилася дівчина на Руслана. — Тобі не здається це дивним?
Марта закусила губу, розмірковуючи, як би коректніше поставити свої умови. Зрештою, не весь же час Віолетта Гнатівна перебувала в роз’їздах.
— Руслане, ти мене, звісно, вибач, але я не зможу вийти за тебе, доки не познайомлюся з твоєю мамою, — видала нарешті Марта. — Я розумію, вона дуже зайнята, але як це робити, якщо ми не отримали благословення?
Юнак подивився на неї розгублено.
— Ти серйозно? Та що за дурниці? Це відколи нам потрібен дозвіл наших старих?
Марта почервоніла, розуміючи, що, по суті, йде на блеф.
— Ну, мене так виховали, — збрехала вона. — І потім, ти собі не уявляєш, але я ж буду себе накручувати, переживати, що твоя мама відмовляється зі мною знайомитися. Раптом вона мене заздалегідь ненавидить, а ти просто приховуєш це від мене.
Руслан помітно зніяковів, однак, подивившись щось у своєму телефоні, зітхнувши, кивнув.
— Ну гаразд, постараюся її вмовити. Мені здається, вона має бути вільна до кінця тижня. Думаю, влаштуємо якусь сімейну вечерю на вихідних.
Марта радісно скрикнула й обняла його.
— Я тебе дуже люблю і не хочу тебе втрачати, — промовив їй на вушко наречений. — Я поговорю з мамою.
Обіймаючи Руслана, дівчина знову пораділа, що вибрала собі в чоловіки саме його. Такого чуйного і готового боротися за неї, незважаючи на будь-які незручності. Можна сказати, їй по-справжньому пощастило.
Сама вона виросла в простій, небагатій родині. Її батьки все життя пропрацювали в школі. Мама — вчителька математики, а тато — завідувач господарської частини. Вони завжди жили скромно, а доньку привчили до працьовитості та завзятості.
Марта завжди мріяла стати ветеринаркою. З самого дитинства. Вона любила тварин і хотіла їм допомагати. Якщо бачила, що ті хворі, то намагалася це зробити. І навіть не найбільша зарплата в муніципальній ветклініці не відлякала її від покликання. Саме тому, збираючись пов’язати своє життя з Русланом, вона була стовідсотково впевнена в тому, що він відчував до неї щире почуття. Будучи багатим і завидним нареченим, він все ж вибрав її. Дівчину, за спиною якої не було величезної спадщини або прибуткового бізнесу впливових родичів. А значить, якщо вона не була цікава як багата наречена, то полюбив він її за особисті якості, що дуже підкуповувало. Вона довіряла своєму нареченому як самій собі.
— Ну ось, знайомтеся, мама моя, Віолетта Гнатівна. Це наречена моя, Марта…
