— Не знаю. Але, можливо, це шанс дізнатися правду.
Літо минуло тихо. Митя ріс, вчився говорити. Перше слово, яке він вимовив, було «та». Сергій сміявся, не вірячи вухам. Марина зняла це на телефон і потім переглядала знову і знову. Вони втрьох ходили гуляти в парк, як сім’я, хоча ніхто не вимовляв цього слова вголос.
Але спокій не буває вічним. Восени Сергій отримав повістку. Його викликали на допит у справі про смерть Діни. Стару справу поновили.
У кабінеті слідчого пахло кавою та папером. Слідчий, молодий чоловік з холодним поглядом, запитав:
— Ви стверджуєте, що знайшли її випадково?
— Так.
— О котрій годині?
— Увечері, близько восьмої.
— Свідки?
— Немає.
— Отже, доказів ваших слів немає.
Сергій зрозумів, куди хилить розмова. Слідчий продовжив:
— Ви ж раніше були засуджені. Не приховуєте?
— Не приховую.
— Тоді ви розумієте, що до вас питань буде більше.
Він відповів спокійно:
