Життєрадісний, веселий Федя став сам на себе не схожий. Блідий, мовчазний, замкнутий, тривожний. Очі постійно на мокрому місці, ледь що — відразу в сльози. Анні було боляче дивитися на метаморфози, що відбуваються з її улюбленим малюком. І в усьому цьому винен він, Макс. Цей хлопчисько робить життя їхньої сім’ї нестерпним. Причому навмисно. Як же Анна ненавиділа цю злісну істоту! Яку ж огиду викликали у неї вигляд і голос Максима!
Анна давно збиралася показати старшого сина лікарю. Його поведінка ставала все більш ненормальною і лякаючою. Але не поспішала з візитом до лікаря. Якщо дитину поставлять на облік, це може позначитися на її подальшому житті. А Анна, хоч і не відчувала до Макса ніяких теплих почуттів, але все ж відчувала відповідальність за нього. Але випадок з кішкою показав: зволікати більше не можна. Вони всі вже до межі виснажені поведінкою Максима. У Андрія взагалі хворе серце, йому ні до чого такі стреси. Та й Фединому розвитку і щастю витівки брата явно не на користь. Ні, далі так тривати не може.
Анна записала сина на прийом. Із завмиранням серця вона чекала консультації одного з найдосвідченіших дитячих лікарів міста. Раптом станеться диво, і лікар випише таблетки, які вирішать проблему раз і назавжди?
На прийомі Анна диву далася, дивлячись на Максима. Він раптом до невпізнання змінився. На стільці перед літньою жінкою в білому халаті сидів зібраний, серйозний хлопчик з бездоганними манерами. Все те, про що перед оглядом Макса розповіла професору Анна, ніяк не в’язалося з цією милою, слухняною дитиною. Лікар довго розмовляла з хлопчиком, ставила запитання, просила розповісти про захоплення і хобі. Максим відповідав так, що Анна не впізнавала старшого. По-перше, виявилося, що у сина грамотна, добре поставлена мова, він вміє віртуозно володіти голосом, а ще у нього, схоже, вроджений дар переконання. Це була максимально адекватна, вихована дитина, а не бісеня, що позбавило спокою всю сім’ю.
Лікар запропонувала Максу пройти кілька тестів. Через плече хлопчика вона заглядала в його роботи і кивала самій собі головою, ніби бачила підтвердження вже зробленим висновкам. Потім лікар з ласкавою посмішкою попросила Макса вийти в ігрову кімнату.
— Ну що ж, — сказала вона, суворо дивлячись на Анну, — мені все ясно. Дитина абсолютно здорова і навіть, більше того, випереджає однолітків в інтелектуальному розвитку. Але малюк знаходиться в постійній тривозі. У нього перманентний стрес. І вся справа в ревнощах. Схоже, ви розділяєте своїх прийомних синів. Одного любите, а ось Максима… його ви так і не змогли прийняти. Дитина це відчуває.
Це неправда! Анні важливо було довести цій жінці-професору, що Макс і вся їхня сім’я потребують допомоги.
— Я багато займаюся з Максом. Роботу заради нього кинула, а він… Він робить страшні речі. Я його вже боятися починаю.
— Мені чудово зрозумілі ваші мотиви, — голос лікаря став крижаним і жорстким. — Взяли двох хлопчиків з дитячого будинку, але не розрахували сили. Тепер вам потрібна довідка від лікаря, щоб зі спокійною душею здати старшу дитину назад у дитячий будинок. І при цьому, щоб вашого молодшого улюбленця не забрали. Мовляв, адміністрація дитбудинку збрехала, приховала діагноз. Я вас таких, знаєте, скільки перебачила!
— Ви не праві. — Анна вже зрозуміла, що тут їй допомоги не домогтися.
— Я права. А ось ви, перш ніж дітей всиновлювати, повинні були розуміти, що це вам не кошенята.
Анна повернулася додому в найпохмурішому настрої. У неї було стільки надій на цей візит до лікаря, але, схоже, що виходу у них немає. Макс ще якийсь час перебував в образі зразкового хлопчика. Адже може ж! Чомусь це відкриття більше лякало, ніж радувало Анну. Макс не просто хвора дитина, яка закочує істерики і не вміє контролювати свою поведінку. Він, виявляється, здатний віртуозно володіти собою, привертати до себе людей. Це так дивно. Він же зовсім малюк, в школу тільки в цьому році піде. І вже так талановито прикидається. Як з ним жити далі? Він же почне дорослішати, стане сильним. Страшно. За себе, за чоловіка, за Феденьку.
Анну дуже лякало, коли Макс «зависав». Таке з ним траплялося періодично, раз-два на день точно. У ці моменти він сидів і дивився перед собою якимось порожнім поглядом. Ще й спідлоба. Моторошна картина. І кликати його було марно — він просто відключався. Часто це відбувалося під час особливо довгих нотацій батьків. Жінці здавалося, що він в цей час перебуває в якомусь невідомому світі.
Але взагалі увагу Максим любив. Анна помітила це майже відразу. Йому потрібно було, щоб його благали, вмовляли, навіть сварили, аби тільки бачили. Жінка, знаючи цю особливість сина, часто реагувала на його витівки повною байдужістю. А ось інші велися. Лікарі, родичі, сусіди. Чим більше навколо Макса билося дорослих, що поступово втрачали контроль над емоціями, тим щасливішим хлопчисько виглядав.
Прийшла пора Максу стати першокласником. На перших же зборах у школі Анна вислухала від вчительки масу захоплень з приводу старшенького. І розумний він, і схоплює все на льоту. Читати вміє, малює красиво, рахує в умі краще за четвертокласників.
— Молодець, мамо, чудово дитину до школи підготувала, всі б так! — захоплювалася молода вчителька.
Анна ж знову диву давалася. Не готувала вона Максима до школи, вірніше намагалася, звичайно, але він відмовлявся з нею займатися, жбурлявся ручками і зошитами, влаштовував істерики, обзивався. Звідки що взялося? Лікар на прийомі говорила про високий інтелект Макса. Схоже, що це дійсно так, та й його талант виводити всіх оточуючих з себе, маніпулювати, прикидатися теж явно свідчив про те, що Макс далеко не дурень.
Анна сподівалася, що Максим знайде себе в школі, зацікавиться навчанням, подорослішає, зміниться, перегляне свою поведінку, але надовго його, звичайно, не вистачило. Вчителька мало не щодня дзвонила Анні і скаржилася на Макса. То він під парту під час уроку сідає і пісні звідти співає, то по шафах вчительським нишпорить, то забирає в однокласників речі прямо з їхніх портфелів, то б’ється і обзивається. При всьому цьому — неабиякий інтелект, зроблені за пару хвилин контрольні на «відмінно», миттєва відповідь на будь-яке поставлене по темі уроку питання.
— Може, йому нудно у звичайній школі? — з надією запитувала вчителька. — Йому треба в іншу, спеціальну, для обдарованих дітей.
Анна, як ніхто, розуміла молоденьку колегу. Їй теж хочеться позбутися цього злісного монстра, який, схоже, невиправний. Вдома ставало все важче. Макс як і раніше ображав Федю і кривдив його фізично. Псував речі, робив все наперекір батькам. Справно щоночі мочив матрац. Скільки їх вже довелося поміняти всього за півроку, страшно згадати. Істерив з будь-якого приводу. Додалися погрози. Страшні, моторошні побажання батькам і брату.
Але найтривожнішими були його нічні пильнування. Макс з самого початку дуже мало спав. Довго засинав, прокидався ще до світанку. І бродив по квартирі. Запалював газ, гримів каструлями, голосно вмикав музику. Це було нестерпно для всіх домашніх.
До кінця першого класу на педраді все ж було прийнято рішення відправити Максима до лікаря. Анна тріумфувала. Тепер-то від неї не відмахнутися. Макс припустився помилки — показав себе у всій красі в школі. Ігнорувати заяви вчителів і батьків його однокласників неможливо. І так, Максу все ж дали довідку про діагноз. Для цього довелося кілька разів полежати в лікарні. Хлопчикові рекомендували лікування і домашнє навчання.
Анна сподівалася, що таблетки і процедури здійснять диво. Поведінка Макса зміниться, з нього можна буде ще виростити нормальну людину. Але мріям про щасливе майбутнє не судилося збутися. Ефект від лікування був — тепер Макс, принаймні, добре спав вночі. Але в цілому стало тільки гірше. Від ліків хлопчисько ставав якийсь загальмований, чимось схожий на зомбі. І цей стан злив хлопчину. Він ненавидів таблетки, ненавидів батьків, які змушують його їх приймати. Злився на весь світ за те, що його забрали зі школи.
Тепер вчителі приходили до нього додому. А в класі у Макса було стільки потенційних жертв, цілих 30 однокласників! І як же цікаво було доводити їх, залякувати, маніпулювати ними. А що тепер? Тільки мати, яка давно звикла до витівок проблемного сина і тому не дає потрібних емоцій.
Анна все частіше замислювалася про те, щоб повернути Максима в дитячий будинок. Це дитина з важким діагнозом. Коли вона брала його, то нічого про це не знала, так що все логічно. Федя залишиться в сім’ї, а Макс повернеться в систему. І нехай там з ним працюють фахівці, що володіють потрібними знаннями і освітою. А вона не справляється. Їй важко не тільки від постійних витівок старшенького, але і від того, як таке життя позначається на Андрії і Феді. Жінці страшно було зізнатися в цьому самій собі, але вона сподівалася, що одного разу старший син просто не повернеться додому з прогулянки, втече, піде з ким-небудь, або його заберуть.
Макс постійно, незважаючи на її неодноразові попередження, гуляв у небезпечних місцях: звалища, заброшки, пустирі. Чи то його дійсно вабили подібні локації, чи то, як завжди, на зло батькам старався. У чоловіка від постійних стресів і неможливості розслабитися загострилися проблеми з серцем. П’є таблетки жменями і часто погано почувається. Федя, той взагалі росте невпевненим у собі і заляканим. Бідний малюк. Від природи він дуже чуйний і добрий. І за що їм усім такі муки?
Сім’я згадувала про те, що таке нормальне життя, тільки під час госпіталізації Максима в лікарню. Тепер, коли у хлопчика був діагноз, йому доводилося час від часу лягати в стаціонар, і домочадці завжди чекали цієї події з нетерпінням. Відпочинок від нескінченних істерик і погроз, відсутність необхідності постійно щось ремонтувати, викидати і очищати. Це було так приємно, що Анна все частіше заговорювала з чоловіком про офіційну відмову від старшого сина.
Андрій спочатку відмовляв дружину від поїздки в дитячий будинок.
— Як це — повернути? Він же не кошеня. Взяли, значить, повинні ростити, лікувати. Та й як жити-то потім з цією думкою, що дитину кинули?
