Як ти смієш? Це дім мого сина!
— Ні, це не так! — незворушно заперечила Алла. — Це мій дім! Я його купувала на свої гроші. Щомісяця виплачую іпотеку зі свого рахунку. І знаєте, що найцікавіше? У мене для вас припасений особливий сюрприз! Дуже особливий!
Свекруха мовчала, широко розплющивши очі. Алла неквапливо пройшла до кухні, відкрила одну з шухляд білого гарнітура і дістала товсту папку з документами.
— Я знайшла для вас просто чудову однокімнатну квартиру зовсім поруч, буквально в сусідньому кварталі. Світла, чистенька, свіжий ремонт, ідеально підходить для самостійного, незалежного життя дорослої людини.
— Та ти це! Ти! Ти на що натякаєш? — прошепотіла Тамара Іванівна, опускаючись на найближчий табурет.
— Я вже внесла заставу власнику, — продовжувала Алла з тією ж милою усмішкою, гортаючи папери. — І готова великодушно оплатити перші три місяці оренди плюс комунальні послуги. Це мій особистий подарунок вам за всі ці чудові місяці, скажімо так, освітнього спілкування.
— Ти! Ти не можеш! Максим не дозволить! Не дозволить! Він мою сторону прийме! — сказала свекруха.
— Максим! — Алла розсміялася коротко і дзвінко. — Дорога Тамаро Іванівно, Максим уже пів року ховається на роботі до десятої вечора, щоб не чути наші щоденні душевні бесіди. Він давно мріє приходити додому і знаходити там мир і спокій.
У цей момент пролунав знайомий звук ключів у замку. Повернувся Максим. Мабуть, забув щось важливе для роботи.
— Ну, і що тут у вас?
