Він побілів від часу, але був виразним і впізнаваним — характерна мітка від глибокого укусу великого хижака. Моїм тілом пробіг холодний дрож упізнавання, і я раптово з кришталевою ясністю згадав ту страшну ніч сім років тому, коли повернувся з роботи й знайшов свою кохану дружину мертвою на кухні з численними ножовими пораненнями. А через день додому повернувся Рекс — кульгавий, поранений, весь у крові, зі шматками чужої тканини, що застрягли в зубах.
Слідчі тоді вирішили, що це кров моєї дружини, і що вірний пес був німим свідком мого нібито злочину. Мій голос прорізав дзвінку тишу тюремного двору: «Рекс повернувся додому в крові тієї ночі, коли вбили мою дружину, він був поранений і кульгав, а в зубах у нього застрягли шматки одягу вбивці!».
Я вказав пальцем на прокурора і закричав: «Це його мітка, мітка мого собаки на руці справжнього вбивці, яку він приховував усі ці роки!».
Харченко нервово смикнувся і почав квапливо натягувати залишки рукава, марно намагаючись приховати старий шрам від сторонніх очей. Його голос зазвучав занадто голосно й істерично: «Це повний абсурд, мене просто покусав бродячий собака три роки тому на дачі під Києвом, це не має жодного стосунку до справи!».
Полковник Тарасов зробив крок уперед, його уважний погляд був прикутий до пошкодженої руки прокурора. Поруч стояв Семен, літній охоронець, який завжди ставився до мене з тихим людським співчуттям, і зараз він повільно, але твердо промовив: «Пане прокуроре, я дещо згадав.
Сім років тому, якраз одразу після того гучного вбивства, ви брали лікарняний на два тижні, казали всім, що впали з велосипеда і зламали руку, ходили з бинтами. Я тоді працював в охороні будівлі суду і бачив вас щодня». Тарасов, не кажучи ні слова, дістав телефон і швидко набрав номер: «Мені потрібна повна медична карта Івана Харченка за останні десять років, терміново, це запит від начальника державної колонії!».
Наступні десять хвилин тягнулися болісно довго, немов час зупинився в цьому кам’яному мішку. Харченко стояв із мертвотно-блідим обличчям, на його лобі виступив рясний піт, а Рекса насилу утримували на короткому повідку, але пес не зводив з прокурора ненависного погляду і продовжував тихо гарчати. …
